Микола Сатпаєв. Шматки фанери під назвою “Росія”

Микола Сатпаєв. Шматки фанери під назвою "Росія". Фото korrespondent.net

Нещодавно мені дали почитати статтю з The New York Times під назвою “Насколько сильна Россия?” (подаю назву і цитати мовою, якою читав сам, аби уникнути подвійного перекладу).

Дозволю собі кілька витягів з цього матеріалу: “Русский военный флот выглядит грозным по числу кораблей, но во всех иных отношениях он жалок”; “Что же касается финансовой мощи империи, то определить ее нет никакой возможности. Невозможно перечислить всех усилий, что прилагаются здесь для сокрытия истинного положения дел”; “Истина проста — Россия бедна. Продолжительная война обнажила бы ее бедственное положение”.

Нічого нового, скажете ви. Вірно. Лише статтю цю надрукував “Нью-Йорк Таймс” у 1851 році.

А ось кілька цитат з блогу військового експерта Рафаеля Люкманова, котрий був розміщений на “Українському інтересі” тиждень тому і стосувався широко “розпіарених” військових навчань “Захід-2017”: “Много денег вгрохано в создание и содержание двух армейских корпусов на востоке нашей страны, деньги продолжают расходоваться… но “мертвые души” сплошь и рядом, и техника боевая, исправно поставленная “свободолюбивым шахтерам”, разукомплектована, да и небоеготова”; “Международным наблюдателям ограничен доступ в районы полигонов… А вдруг они увидят то, что мы уже давно поняли: не так и страшен “великий и ужасный”?”; “та группировка войск, которая поражает своей численностью и вооружением – это как танк “Армата”, просто куски фанеры”.

Ситуація, як бачимо, не змінилась. Кому цікаво – відправляю до першоджерел, вони доступні. У статті The New York Times аналізується (бодай і поверхово) стан армії, флоту та фінансів Російської імперії. І робиться невтішний (для росіян) висновок: “Могущество этой державы повсеместно преувеличивается”.

Те ж саме можна сказати і про сучасну Росію: її міць – дута. Як танк “Армата”. Єдине, що в неї є – ядерна зброя. І цей фактор примушує всілякими способами “обтанцьовувати” безумного диктатора, котрий чомусь захотів стати “собіратєлєм зємєль”. Бо, як показує приклад Північної Кореї, навіть голодні і босі маніяки з ядерною бомбою здатні спопелити Землю. А ядерний потенціал РФ набагато потужніший за потенціал КНДР. З цим доводиться рахуватись, нікуди не подінешся.

Втім, давайте повернемось до матеріалу The New York Times майже двохсотрічної давнини. Ось вам ще дві цитати: “…в дипломатии заключается подлинная сила императорского правительства. На поддержание всеведущего корпуса посланников, агентов, шпионов и дирижеров продажной прессы в Европе тратится больше денег, чем на все внутренние усовершенствования, о коих мы столько слышим”; “благодаря этой ‘безоружной армии’ шпионов, петербургский кабинет управляет политикой Австрии, Пруссии и иных германских государств даже деспотичнее, чем с помощью казачьих легионов”.

Знову – нічого не нагадує? Марін Ле Пен, Герхрад Шрьодер, Віктор Орбан, Мілош Земан… Можете продовжити самі. Втім, різниця є. І вона, скажімо так, доволі суттєва. У дев’ятнадцятому столітті “оптова купівля” європейських політиків була вдалою. У двадцять першому щось пішло не за планом у цій справі. Ні, політики продаються, як і раніше. Ціни виросли хіба що. А от з виборцем не складається. Не хоче він кремлівських ставлениках у своїх країнах. От і “пролітають” Ле Пени над Парижем, як відомий предмет. А “великий собіратєль” не може зрозуміти – що він робить не так? Бо Росія, як відомо, ще “дєржится”, хоча, і це теж відомо, “дєнєг нєт” уже.

Останнім вдалим дипломатом у Російській імперії був товариш Сталін, копіювати якого намагається Путін. Згадайте – у 1941, коли союзна держава Райх напала на союзну державу СРСР, світ раптом забув про те, що Радянський Союз є співучасником розчленування Польщі. Буквально через три тижні після початку радянсько-німецької війни утворилась Антигітлерівська коаліція. Інакше, як генієм дипломатії, Сталіна не назвеш. І кошти, котрі він витратив на своїх “агентів впливу” по всьому світу, не були розікрадені чи розтринькані – вони окупились сторицею. Радянський Союз отримав доступ до ресурсів провідних економік. В результаті у 1945 в Нюрнбергу лава підсудних була короткою – на ній сиділи лише німецькі соціалісти. Їх радянські колеги сиділи навпроти – на суддівській лавці.

У Владіміра Владіміровіча копіювати Іосіфа Віссаріоновича виходить лише в плані витрат. Гроші викидаються на підкуп політиків по всьому світу колосальні – цьому ми з вами теж свідки. Результат лише чомусь виходить протилежний – замість “пропутінської” утворилась “Антипутінська коаліція”. Останнє свідчення цьому – підкреслено демонстративна участь представників провідних країн НАТО у параді Незалежності в Києві. І світовий ресурс цього разу направлено зовсім не на підтримку Росії. А, як в ситуації з Райхом, проти. Результат видається трошечки “прєдсказуємим”.

Історія, як відомо, спочатку відбувається, як трагедія. А потім повторюється. Але вже як фарс.

“Россия сегодня не в том состоянии, чтобы дерзнуть вызвать враждебность общественного мнения. Всеми своими мерами она стремится его умиротворить” – писала The New York Times у середині 19 століття. Тоді це вдалось. Втім, у 1917 це все одно закінчилось доволі плачевно. Як закінчиться зараз? Побачимо. Але, думається, “велікій і ужасний” це прекрасно розуміє.