Микола Сатпаєв. Підвищення кари за порушення ПДР з нульовим ефектом

Микола Сатпаєв. Підвищення кари за порушення ПДР з нульовим ефектом. Фото zugunder.com

Минулого тижня Арсен Аваков анонсував пакет змін, які, за його словами, повинні покращити ситуацію у сфері безпеки дорожнього руху.

Суть пропонованих змін – посилення каральних санкцій та відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Приводом до цього стала нещодавня резонансна ДТП у Харкові.

Відразу зроблю ремарку – я цілком згоден, що відповідальність треба посилити. Бо дійсно – норма, за якою п’яного кермувальника можна взяти на поруки трудового колективу, таки трохи дивна, скажімо так. І що швидкість у місті треба знизити, теж ні для кого не новина. Але…

Але справа в тому, що пропоновані заходи – чистої води популізм. Реакція на обурення у суспільстві. На шокуючу аварію в Харкові. І толку з тих змін – нуль. Абсолютний. Чому? А тому, що ті санкції закону треба комусь накладати. Закон треба комусь виконувати. Є таке поняття – “правозастосування”. І от я насмілюсь стверджувати, що нинішні закони у сфері безпеки дорожнього руху і зараз цілком непогані. Не ідеальні, так. Але – непогані. Як і у більшості інших сфер життя України. Все впирається у їх виконання. І правозастосування. А воно ніяке, будемо чесні.

Хіба не прописано нині у тих же Правилах дорожнього руху швидкісний режим, правила стоянок та зупинок, порядок проїзду перехресть, заборону водіння у нетверезому вигляді, врешті? Прописано. І відповідальність прописано у відповідних кодексах. І людей збивати на дорогах не можна – хіба не знали? І про відповідальність за це?

Що зміниться з того, що збільшаться суми штрафів та строки відсидок? Якщо карати за те нікому? Точніше – є кому, але ніхто не хоче те робити. Згадується старий єврейський анекдот:
– Ізя, коли Ви вчора вийшли, про Вас тут негарно відгукувались.
– Ви знаєте, коли мене нема, мене можна навіть бити.

В тих національних анекдотах приховується неабияка мудрість. Хто буде “бити” за порушення? Ніхто. Зараз ви бачите на дорогах поліціянтів, котрі накладають штрафи за їзду по виділеній смузі, наприклад? За неправильну парковку? За перевищення швидкісного режиму? Водії – ви того всього не робите? Пішоходи – ви не бігаєте на червоне? Ви озираєтесь перед тим, як вийти на дорогу (ПДР вас те зобов’язуть робити, до речі)? І що? А нічого. Так і з посиленням санкцій, які нам обіцяють Аваков і Кабмін.

Я не сумніваюсь, що їх приймуть. Це не перше посилення відповідальності на моїй пам’яті. Лише змін санкції за їзду у нетверезому стані за останні кілька років я назву штук четверо. І що? Зростає лише сума, за яку можна “вопрос порєшать”. Так буде і з нинішніми. Не без того, що хтось таки реально буде покараний. Так це і зараз є. Але загальне правило ж від того не міняється…

Що робити? А нічого нового я не запропоную. Це вбивають в голови ще на першому курсі юридичних вишів. І називається це просто: “невідворотність покарання і рівність усіх перед законом”. І у цього правила два боки – правозастосування і потреба у тому правозастосуванні.

Якщо перший бік – правозастосування – стосується правоохоронців, які повинні слідкувати за невідворотністю і рівністю та карати всіх згідно з тими принципами, то інший – потреба у такому підході – стосується саме нас. Усіх. Без винятку. Бо ми хочемо, щоб усі жили по закону, а у мене (не у мене, як у автора, а у конкретного українця) був “кум, з яким можна порєшать”. Щоб усі їздили за правилами, а “я разок, мені дуже треба”. Щоб водії гальмували перед червоним світлом, а я “разок перебіжу, мені треба”. Щоб хабарів ніхто не давав/брав, а я “разок, мені ну дуже треба”. Незнайома ситуація? Звідки візьметься бажання у поліціянта, судді, прокурора і т.д. виконувати той закон, якщо ми його не хочемо виконувати і, відповідно, вимагати від правоохоронців робити те саме? Вони ж нам не з неба падають, вони – плоть від плоті народної. Від нас. Які ми – такі вони. Але в концентрованому вигляді.

От чому я вважаю ініціативу Арсена Авакова (і суть тут зовсім не в його персоні, прізвище можете підставити будь-яке) чистої води безрезультатним популізмом. Бо хороших і класних рішень можна прийняти мільйон. Але не виконане буде жодне. Тому пропоную обмежити дозволену швидкість у місті до 2 (двох) кілометрів за годину. Все одно це абсолютно ні на що не вплине.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.