Микола Сатпаєв. 22 червня – “або хрестик зніміть, або труси одягніть”

Микола Сатпаєв. 22 червня - "або хрестик зніміть, або труси одягніть". Фото з відкритих джерел

22 червня. Для людей середнього і старшого покоління ця дата асоціюється з піснею “Двадцать второго июня, ровно в четыре часа…”. Для більшості молоді не говорить майже нічого.

Як вбивали мені в голову десять років у школі, 22 червня 1941 року “фашистська Німеччина віроломно напала на миролюбивий Радянський Союз”, “Киев бомбили, нам объявили…”, “увесь радянський народ піднявся на боротьбу за свободу”, ну і тому подібне.

Як виявилось, коли я став більш грунтовно цікавитись цим періодом, не так уже й “віроломно” – оголошення війни все-таки було, за всіма правилами дипломатії. Та й СРСР не такий вже й миролюбивий був. Та і з “усім радянським народом” не все гаразд, бо воювали представники Країни Рад по обидва боки фронту. І війна була не зовсім “Великою вітчизняною”, і намагання “перетягти на себе ковдру” – твердження радянської (а тепер – російської) пропаганди, що “Россия спасла мир от фашизма” теж, м’яко кажучи, не зовсім відповідає дійсності.

Бо, якщо бодай поверхово поцікавитись історією Другої світової, виявиться, що розпочалась вона у 1939-му, коли союзники Третій Райх та Радянський Союз розшматували Польщу. А можливим таке стало внаслідок Пакту Молотова-Ріббентропа. До речі, країни Балтії окуповані “наймиролюбивішою країною” саме після його підписання. І додам від себе – тиждень тому я був з колегою у Литві. На квартирі, де ми жили, на столі лежало посвідчення власниці. У ньому було написано, що вона є постраждалою від радянської окупації 1940-1991 років. Довелось пояснювати колезі основні віхи історії Другої світової і Литви зокрема. Це було відкриттям, як виявилось.

У Другій світовій брали участь 61 країна, на території яких проживало 80% населення Землі. Військові дії охопили території 40 країн. Так що з монополією на “спасєніє” теж не дуже складається.

Фото з соцмереж

Втім, цікавих відправляю хоча б того ж ГУГЛу – у відкритому доступі мільйони документів і джерел, часто цілком контраверсійних. Читайте, робіть висновки.

Нас цікавить сьогоднішня дата у контексті російсько-української війни. Бо, якщо подивитись на російську пропаганду останніх років, то ще вчора ми були “братьямі”, котрі “спільними зусиллями перемогли фашизм”, а сьогодні ми уже в стані “фашистів”, які заважали “русскому народу” всіх звільнити. Явна нестиковочка. Ні, я особисто не заперечую, що українці воювали і за Райх, і за СРСР. І за Україну, до речі. Як і росіяни і представники всіх народів, втягнутих у світову бійню, воювали за обидві сторони конфлікту. Бо це була зовсім не “вітчизняна” війна. А війна ідеологій. В таких війнах колабораціонізм (та чи й можна це назвати колабораціонізмом – теж іще питання) явище звичне. Ті ж поляки і французи, які одними з перших потрапили в молох війни, теж воювали один проти одного – поляки Армії Крайової проти поляків Армії Людової, французи де Голля проти французів Петена. Так що хто з ким і за що воював – питання досить спірне.

Але справа в тому, що Росія, як завжди, спочатку будує один міф, а потім сама ж його і руйнує. А “вєлікій русскій народ” в тій вакханалії пропаганди зовсім втрачає орієнтири і здоровий глузд. Не хочеться заглиблюватись у, вибачте, лайно російської пропагандистської машини. Послухайте краще оцю пісню. Яку я згадував на початку допису. У першій, оригінальній, версії.

А тепер друга версія. Тієї ж самої пісні.

Куди поділись рядки “Как в земли вступили родной Украины / То стали людей убивать. За землю родной Батькивщины / Поднялся украинский народ”?

Повторюсь – я чітко усвідомлюю факт участі українців у лавах Вермахту та РККА. Як і інших народів Союзу. Але у росіян виходить як в тому сакраментальному анекдоті: “Ви або труси надіньте, або хрестик зніміть”. Бо або ми “братья,” або “фашисти”. Але російській пропаганді логіка не потрібна. Як і історична правда, яку вони так “відстоюють”. Їхня правда полягає в тому, що “Россия – страна д’Артаньянов”. Всі інші, відповідно, – ви здогадуєтесь.

Що ж – хай буде так. Сперечатись з дурнями марна справа. Подобається вам так жити – живіть. Тільки не ображайтесь потім, що вас увесь світ вважає тими, хто ви є. Зовсім не “д’Артаньянами”, дозволю собі уточнити.

P.S. Головним фото я свідомо обрав світлину зі спільного параду союзників у 1939-му році. Щоб не забували, з чого все почалося.