Більшість наших співгромадян винесла зі шкільного курсу історії знання того факту, що Київ був здоланий татаро-монголами у 1240 році. А після цього занепала, як її зараз називають, Київська Русь. Потім щось там відбувалось і через чотириста років ми “внєзапно” стали “Малоросією у складі Великоросії”.

Ще пересічний українець пишається Київською Руссю (для зручності будемо так називати Русь того часу), котра “зупинила татаро-монгольську навалу на порозі Європи”. І зітхає – “якби не монголи, Україна б ого-го!”. Ну, приблизно так.

Колись один із моїх викладачів сказав розумні слова: історія – наука не точна. А ще мене вчили, що історія – це не набір дат і фактів. Історія взагалі йде по спіралі, усе в ній так чи інакше повторюється.

Як один з можливих варіантів, пропоную провести аналогію між нинішньою Москвою, столицею імперії, і Києвом тисячолітньої давнини, столицею тодішньої імперії.

В цілому – нічого нового. Все, як завжди – становлення держави, розвиток, зовнішня експансія, утворення імперії, внутрішні протиріччя, падіння. І, звичайно, найдіяльнішу участь у знищенні метрополії беруть колишні колонії. Вони найбільш мотивовані, як сказали б зараз.

Якщо повернутись на тисячу років назад, то події відбуваються приблизно таким чином.

Київ стрімко розвивається і стає центром Руської держави десь у 9-10 століттях. Низка завойовницьких походів, “щит на воротах Царграду”, розгром Хазарського каганату, посли від усіх навколишніх володарів, котрі шукають ласки київських князів, щедрі дари і данина від залежних територій. Пік могутності, “Київ – черговий Рим”, “усіх нахилимо”, “цивілізаційна місія”, “захист київськоруськомовного населення”, “дідивоювали”, “визвольні походи”… Ну, десь так.

Заснування колоній на землях балтів та угро-фінів. Підкорення місцевих народів з усіма наслідками – знищенням мови, різаниною, економічним придушенням і так далі. Що, своєю чергою, “додало” любові до завойовників. Потім новоявлені князівства зміцнились, а Київ, навпаки, почав утрачати свою могутність.

Грабунок Криму, північного узбережжя Чорного моря, “звільнення ісконно руських земель” Болгарії, постійні “наїзди” на Константинополь, данина від останнього.

Походи на Каспій, де Русь “прорубувала собі вікно” до арабського світу. Що, звичайно, не всім подобалось. Втручання у внутрішні справи інших країн, як сказали б зараз. Як приклад (один з цілої низки, не забувайте) – 987 року руси на запрошення еміра Маймуна бен Ахмада втрутилися в політичну боротьбу в Дербенті (нині місто в Республіці Дагестан).

А були ж ще конфлікти на західних рубежах. Згадайте хоча б Святополка Окаянного і його боротьбу за Київ. Або Червенські міста, котрі були постійним яблуком розбрату між Руссю та Польщею. Ярослав Мудрий, використовуючи сучасну термінологію, ввів військовий контингент до Польщі, підтримуючи спадкоємця польського престолу Казимира I Відновителя. За часів Володимира Мономаха приєднання Волині спричинило черговий кривавий конфлікт із Польщею.

Хронологія подій була дещо іншою, та й самих подій було значно більше, але це не настільки важливо. Важливо інше – це все нічого вам не нагадує із сучасності? Якщо сказати простою мовою – Київ “дістав” усіх. Як нинішня Москва.

Власне, мова не про це. Мова про загальне правило у пізньому періоді життя імперій – рано чи пізно колишні колонії знищують метрополію. Не без того, що часто до цього процесу втручаються зовнішні чинники, проте правило одне – імперії падають. Це – неминучість.

Що й відбулось із Києвом. Спочатку колонії почали проявляти сепаратистські настрої, центр ті рухи придушував, додаючи собі “балів” у очах колоній. Потім зміцнілі васали почали шарпати сюзерена, заміряючись на Київський стіл. А потім втрутилась зовнішня сила – татаро-монголи…

На бік останніх швиденько перебігли всі колишні колонії – Володимиро-Суздальське, Ростовське, Суздальське, Ярославське, Тверське, Московське князівства тощо. Результат – відомий.

Якщо повернутись до Москви, котра тисячу років тому була звичайнісіньким болотом, тобто її просто не існувало, то дискусії щодо того, звідки вона взялась і чому стала тим, чим стала, тривають і досі. Чому ерзя і мокша стали Росією? Можливо, тому що був Київ? Саме він створив ту Росію, котру ми знаємо – агресивну, неосвічену, азійську, з невситимою жадобою та імперським снобізмом. Бо сам був таким. Імперії завжди “живуть” однаково. Винятків тут нема. Є лише варіанти, але то вже деталі.

Нещодавно я почув цікаву думку стосовно Києва і Москви: “Ми створили Москву, нам її руйнувати. Як у Гоголя: я тебе породив, я тебе і уб’ю”. Спочатку я посміхнувся. Можете посміятись і ви.

Але ж колись і Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи, котру боялись і поважали всі тодішні країни та імперії. І вбивала Київ саме Москва, причому зі знанням справи. А історія розвивається по спіралі, як відомо.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram