Микола Кірєєв. Конституційне обмеження доступу до правосуддя

Микола Кірєєв. Конституційне обмеження доступу до правосуддя. Фото antydot.info

Я тут зібрався реалізувати себе в галузі адвокатури. Відповідну освіту маю, сякий-такий досвід також є. Та й життя все частіше мене виводить на цей шлях – все більше стикаюсь з юриспруденцією, почав позови писати та по судах ходити. Отже, вирішив набути офіційного статусу адвоката.

Почав копирсатись у законах, які регламентують цю сферу. І ось тут чекали мене новації. Обмовлюсь відразу – щодо самої процедури отримання адвокатського статусу я претензій до законодавця не маю. Аби чогось досягти, треба для того щось зробити. І в нашому випадку два роки стажу і кваліфікаційні іспити цілком логічні. І не писав би я нічого, аби ці новації стосувались лише мене. Але, на жаль, наша держава знову “б’є по своїх” – по своїх громадянах.

З черговою вітчизняною реформою в розділі “Правосуддя” Конституції України з’явилася нова норма: “Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення”. Стаття 1312. Цим положенням Основного Закону запроваджується обмеження на представництво в суді юристами без адвокатського свідоцтва, або так звана адвокатська монополія. Зміни набувають чинності не відразу. Так, Перехідні положення говорять, що “представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року”. Є ще інші уточнення, але вони в нашому випадку не дуже суттєві.

Таким чином ми фактично отримуємо монополію на представництво в судах. Якщо до цього вас міг представляти у суді будь-який спеціаліст у галузі права, то відтепер – лише адвокат. Законодавець намагається пояснити таку новацію інтересами простого громадянина – мовляв, метою є захист того громадянина від неякісних і недоброчесних послуг. Дозвольте не погодитись. З яких пір “корочка” є еквівалентом чесності, професійності і порядності? Що – зараз немає некваліфікованих адвокатів? Яким чином посвідчення адвоката убереже нас від непрофесійності? В нашій країні з її реаліями? Невже зараз мало прикладів, коли практикуючі адвокати не вміють грамотно скласти позовну заяву, не говорячи вже про лінію захисту інтересів клієнта? Можливо, після впровадження адвокатської монополії різко підвищиться якість надання послуг?

Аби простіше розуміти мою думку, дозволь, читачу, поставити тобі одне питання. Хто, як ти думаєш, надасть тобі більш якісні послуги – молодий адвокат, який має два роки стажу у якості помічника адвоката і вчора отримав своє посвідчення, чи кандидат юридичних наук, який років двадцять-тридцять “гризе граніт своїх наук” і має за спиною кількасот виграних і програних справ, але не має в своїй кишені отого посвідчення? Половина моїх викладачів тої “корочки” не мають, але ж це не заважало їм ні вчити мене й інших, ні вигравати справи у судах…

Дозволю собі й конкретний приклад, який ілюструє мою думку. Нещодавно працівники поліції за порушення, на їхню думку, правил дорожнього руху оштрафували мого друга. Він з протоколом не погодився, попросив допомоги у мене. Я успішно той протокол оскаржив у суді. Все це обійшлось йому у каву. Після новацій шукатиме він собі ліцензованого адвоката. Бо я в суд зайти не зможу. І обійдеться така проста і елементарна річ, як оскарження адмінправопорушення, у кілька тисяч гривень. А штраф складав, здається, близько п’ятисот. А таких, як я – котрі мають достатньо знань і кваліфікації для елементарних дій у суді, але не мають адвокатського посвідчення – безліч. І, повторюсь, суть не в мені особисто – зрештою, право для мене скоріш хобі, а не робота. Я, за великим рахунком, обійдусь і без нього. Але що робити пересічному українському громадянину, який тепер змушений буде вишукувати немаленькі кошти на адвокатів?

Фактично ж ці новації означають одне – обмеження доступу до правосуддя. Бо адвокат, який провчився п’ять років, відбув два роки стажування, сплатив за здачу кваліфікаційних іспитів (процедура ця платна) безкоштовно працювати не буде. І не треба вірити у міф про “систему безоплатної правової допомоги”, яким нас активно «годує» Мінюст. Бо кваліфіковані адвокати масово відмовляються працювати з цією системою. Причина банальна – держава не виконує своїх обіцянок по оплаті. Та й чи варто нагадувати істину про те, що все безкоштовне зазвичай коштує вдвічі дорожче?

Ось тут Мінюст теж золоті гори обіцяє людям, а виходить суцільний обман, не полінуйтесь прочитати:

Олександр Музиченко. ДП “СЕТАМ” – пастка для покупця?

Ну і повернімось до монополії, яка в нас виникає у сфері представництва в судах. Є тут ще один суттєвий нюанс. Над адвокатом завжди “дамокловим мечем” висить орган адвокатського самоврядування, який завжди має можливість позбавити його свідоцтва. І в умовах монополії ця загроза є дуже суттєвим обмеженням у діяльності адвоката. З кимось щось не поділив – і ти вже ніхто. Це Україна, на жаль.

Потім – а що робити юристам, котрі працюють на підприємствах? Адже більшість їхніх справ – адміністративні, цивільні або господарські. І зовсім не потребували наявності адвокатського посвідчення. До того ж вони часто мають вузьку спеціалізацію. І тепер одні залишаються без роботи, а інші (підприємства) – без кваліфікованих кадрів.

Ну, і якщо вже йдеться про “захист українців від некваліфікованих послуг”, то логічно запровадити подібні процедури у всіх сферах життя. Хай учителі, хіміки, фізики, програмісти, сантехніки, муляри, електрики, конюхи, дояри, продавці, перукарі etc. також після навчання проходять стажування, здають кваліфікаційні іспити і отримують відповідні посвідчення. У нас же всі рівні, так, здається, пише Конституція?