Микола Кірєєв. Фарс під назвою “вибори президента Росії”

Вибори в Росії. Фото kuban24.tv

Я свідомо уникав будь-яких коментарів на тему “виборів” у Росії. Але від теми нікуди не подінешся – маючи за плечима шість виборчих кампаній (хай і довоєнних) у цій країні в якості політтехнолога, від прохань прокоментувати недільний фарс не втечеш.

Так от, коментую. Головне, чого я не розумію – так це те, чому всі вперто називають процес, який відбувся у сусідній країні 18 березня, “виборами”. Давайте спочатку розберемось з термінологією. Отже, як запевняє Вікіпедія, “Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування)”. Тобто процес виборів повинен містити саме вибір.

Хтось (окрім найбільш “упоротих” росіян, само собою) бачив цю складову у тому процесі, який відбувся минулої неділі в Росії? Тобто – вибір був? Хтось сумнівався у тому, що Путін легітимізує свій наступний термін? Тоді – які ж це вибори? Це – чистий фарс.

Новинами дня стали фальсифікації на цих “виборах”. Інтернетом розповсюджуються відео, на яких зафільмовано численні “вкидання” бюлетенів до урн. Знову ж мене просять це прокоментувати. Коментую. “Вкидання бюлетенів” – одна з найпримітивніших і найбезглуздіших технологій фальсифікації. Вона легко виявляється, особливо в умовах відеонагляду, а таким обладнано майже всі виборчі дільниці. Записи з цих камер ми, власне, й бачимо.

Але в цьому випадку головне не це. Головне – навіщо це робити? В умовах, де виборча комісія повністю підконтрольна, навіщо вкидати бюлетені до урни? Коли можна їх взагалі навіть не рахувати і в протоколі написати все, що завгодно? На мою думку, застосування цієї технології свідчить про одне – відверто низьку якість кадрів у комісіях. Бо лише надзвичайно тупа (вибачте) людина може таке робити.

Головним же завданням для штабів Путіна (які насправді вже не відрізниш від влади та виборчих комісій) було дві речі: забезпечити явку та “натягнути” результат ВВП до мінімум 70%. За будь-яку ціну. Що й відбулося, власне, минулої неділі. І якщо результат Путіна можна було просто “намалювати” (не буду стверджувати, але, думаю, що так воно і є), то явку треба було демонструвати наочно. Щоб увесь світ і – насамперед – Росія бачили, як народ дружними рядами йде голосувати за свого вождя.

Звідси – феєричні картинки з буфетами на виборчих дільницях, горілкою, розпродажем товарів, млинцями, ікрою та всім іншим. Підвіз виборців, голосування строєм, дострокове голосування – словом, всі методи підвищення явки були включені “на повну”. Результат всі бачили. А те, що показують у ЗМІ і над чим всі сміються – звичайний ексцес виконавця. Бо в цих виборах не були потрібні жодні класичні, випробувані часом технології. І – відповідно – грамотні технологи. Як там у рекламі – “навіщо платити більше”? Навіщо технології, якщо результат відомий наперед? Результат бачили всі.

Читайте також: Вибори Путіна: 146 відтінків демократії

Який урок може винести з того дійства Україна? Простий – нам наочно продемонстрували, як не треба жити. Як не треба “обирати”. Бо, попри те, що в нашій країні теж не все благополучно з процедурою виборів, у нас є головне: вибори в Україні справді є виборами. І від кожного конкретного голосу залежить їхній результат. Ні, я далекий від того, аби переконувати читача в тому, що Україна – взірець демократії. Але дозволю собі не погодитись з тими, хто стверджує про тотальні фальсифікації на наших виборах. Не буду нікому нічого доводити. Але раджу задуматись – якби ваш голос, шановні, нічого не вартував, то за нього б ніхто так не бився і ніхто б не вкладав стільки коштів у виборця.

Повернімось до фарсу під назвою “вибори президента Росії”. Він успішно відбувся. Путін знову очолив державу. Щось відбулось неочікуване? Ні. На тому пропоную закінчити з цим і будувати свою країну. Бо з сусідньою вже все давно ясно.