Микола Іванович Івасюк – український баталіст. Він створив композиції з козацьких визвольних змагань, чимало картин з боїв Українських січових стрільців, вояків Української Галицької армії, оскільки гаряче підтримував боротьбу українців за свою державу. Йому пророкували велике майбутнє в Европі, але художник вирішив повернутися на Батьківщину, де зрештою, сталінські кати позбавили його життя.

Микола народився 28 квітня 1865 року на Буковині у містечку Заставна. Батько все життя пропрацював теслею, мати ж займалася господарством. Освіту хлопець здобував у місцевій школі, потім вступив до Вищої реальної школи у Чернівцях. Саме там талановитого юнака помітив художник Юстин Пігуляк, слава про якого гриміла на всю Буковину. Він давав Івасюку безкоштовні уроки з живопису, познайомив із історією культури й порадив вступити до Віденської академії мистецтв.

У 1884 році за сприяння Пігуляка, Микола таки став студентом Віденської академії, яку закінчив у 1890-му. Та полишати навчання не поспішав, і того ж року вступив до Баварської академії образотворчих мистецтв, де провів ще шість років.

У 1892 році художник привіз на виставку до Львова кілька своїх робіт, наступного року його картина “Хмельницький під Зборовом” мала чималий успіх. Після чого Микола вирішив присвятити себе батальному жанру. У Мюнхені він задумав монументальне полотно “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва”, якому присвятив двадцять років свого життя.

“То моя найважливіша ціль, яку я собі поставив”, — писав він Осипу Маковею.

Окрім того, у Мюнхені українець познайомився з майбутньою дружиною, а ще з польським баталістом, який на все життя став його другом і однодумцем – Юзефом Брандтом. На канікулах декілька друзів художників їздили в садибу до Юзефа. Там вони мали змогу не тільки відпочити, а й плідно попрацювати, зображуючи на полотнах красу навколишньої природи. Невдовзі вони створили “Вільну Ороньську Академію”. Одного разу сюди завітав Ілля Рєпін, де й познайомився з Івасюком. Рєпіна вразили роботи Миколи, а особливо задум написати полотно про Богдана Хмельницького, тому він порадив Миколі, перш ніж він візьметься за пензля, відвідати Київ, щоби зробити замальовки для майбутньої роботи.

Осип Маковей писав: “У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоби піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк”.

Йому пророкували в Европі велике майбутнє, проте художник вирішив прославляти рідну Буковину, й одразу по завершенню академії повернувся на Батьківщину.

За 12 років життя за кордоном у художника зібралося чимало полотен, які він вирішив презентувати землякам по приїзді. На суд буковинцям митець виставив картини: “В’їзд Богдана Хмельницького в Київ”, “Богун під Берестечком”, “Битва під Хотином”, “Відпочинок”, “Жнива”, “Буковинець”, “Мати”, “Без хліба”, “Бідна селянська хата” й інші.

У Чернівцях художник не сидів без діла, писав портрети, створював картини батального жанру. У мистецьких студіях викладав малювання для дорослих, а в 1898 році створив разом із Пігуляком художню школу для бідних і талановитих, яку очолював майже дев’ять років.

Коли розпочалася Перша світова війна, Івасюк жив у Львові. На початку вересня 1914-го війська Російської імперії вступили до Львова, а в квітні наступного року туди приїхав цар Микола II. Цей приїзд доручили зобразити Івасюку (нині зберігся ескіз до картини “В’їзд Миколи II до Львова”). Але австро-угорські та німецькі війська почали наступати й відвоювали значну частину Галичини, російським же військам довелося відступати. При відступі вони забрали в полон пів сотні відомих українських діячів культури та мистецтва. Серед них був і Микола Івасюк, якого одразу ж затаврували “німецьким шпигуном” і депортували в Ростов-на-Дону.

Повернувся художник до Львова тільки в 1919-му. Цього ж року за дорученням уряду Директорії УНР Івасюк створив кілька ескізів поштових марок, зокрема було надруковано марки таких номіналів: 2 гривні (фіалкова, українка з жовто-блакитним прапором), 3 гривні (помаранчева, українська хата), 30 гривень (яскраво-брунатна, Полуботок у в’язниці), 50 гривень (оливкова, козак-бандурист), 80 гривень (ясно-синя, запорозькі байдаки в морі), 200 гривень (сіра в червоній рамці, вітряк). Але в обіг вони так і не вийшли, бо поки їх завершили (кінець травня 1921-го), Директорія вже не керувала Україною.

У 1925 році художник переїздить до Києва. Часи неспокійні, тому щоби вижити, Івасюк стає громадянином СРСР. Після чого працює на катедрі мистецтвознавства при ВУАН. Потім його перевели в пресове бюро Всеукраїнського фотокіноуправління. У ці роки художник ілюстрував журнал “Кіно”, малював плакати до фільмів.

Та на Україну невблаганно насувалися криваві сталінські репресії, які затягували металевий зашморг на шиях української творчої інтелігенції.

18 вересня 1937 року до квартири Івасюка вдерлися енкаведисти, перевернули помешкання, все що їм здавалося підозрілим – вилучили. Самого художника кинули до Лук’янівської в’язниці. За місяць вже сфабрикували справу, за якою Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки. Художник своєї вини не визнав, але це не врятувало йому життя. 25 листопада 1937 року його розстріляли, тіло закопали у Биківнянському лісі. Лише в 1980 році Миколу Івасюка реабілітували за відсутністю складу злочину.

Творча спадщина, що залишив нам художник налічує понад 500 шедеврів мистецтва. Нині невеличка частина його робіт зберігається у Чернівцях, більшість полотен – за кордоном у приватних колекціях і музеях, зокрема Німеччини, Австрії, Румунії, Польщі й Канади. На жаль, про долю більшості картин нині не відомо, адже після Першої світової війни їх слід загубився.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram