Сьогодні день народження “химерника і характерника” української прози. 13 грудня 1893 року на території сучасної Сумщини народився Микола Фітільов, більш відомий як Микола Хвильовий (він же в літературі – Стефан Кароль чи Юлія Уманець). “Україна чи Малоросія”, “Мати”, “Я (Романтика)”, “Солонський яр”, “Санаторійна зона”, “Думки проти течії” – твори письменника, який “сам хвилюється і нас усіх хвилює” нині вивчають уже у школі, однак доростати до них можна усе життя.

Парадокси і міфи в житті та мистецтві

Життя і творчість автора сповнені міфів. Одні джерела говорять, що багатодітну родину Миколи (крім нього, були ще брат і три сестри) покинув батько, інші – що мати (сільська вчителька) не стерпіла п’яниці-чоловіка й втекла з дітьми до сестри. Хвильовий рано подорослішав, а реалістичні образи з життя ставали фундаментом для створення літературних героїв. Чи не через це у його творі “Арабески” з`явився епізод про те, як чиновник спокусив жінку та покинув її з дитям…. Хоч він і сам залишив дружину й доньку в пошуках “мистецького Я”.

Бунтар, борець за справедливість, дещо зухвалий Микола не закінчив Богодухівську гімназію – його виключили за розповсюдження нелегальної соціалістичної літератури. Пізніше екстерном таки зміг завершити навчання. У грудні 1914-го Фітільова мобілізували. Три воєнні роки залишилися в його пам’яті як роки справжнього жаху (політичні симпатії були на боці українських есерів). Почав друкуватись у фронтовій газеті, для якої писав вірші й фейлетони у 1917 році, а у 1921 – дебютував у Харкові як поет – книги “В електричний вік”, “Молодість” та збірка оповідань “Сині етюди” й “Осінь” швидко стали уособленням індивідуального стилю, що пізніше відіграє особливу роль у розвитку українського письменства (“романтика вітаїзму”/ лат. vita – життя).

Молодий авангардист, майстер художнього слова створив чимало самобутніх творів, які з’явилися не лише українською, а були перекладені мовами інших народів. Із відгуків критиків – у збірці “Вибраних оповідань” (переклад німецькою Елізабет Веллер /”Ausgewahlte Erzahlungen”) – кожне поодиноке оповідання становило маленький шедевр – “Meisterwerk”. Однак сам Хвильовий писав, що перекладені тексти непридатні для закордонної молоді й закордонних народних бібліотек не тому, що вони недосконалі, а тому, що комуністичні.

“Геть від Москви! Дайош Європу!”

З грудня 1927 по березень 1928 року Микола Хвильовий перебував у Німеччині й Австрії на лікуванні, активно вивчав найкращі європейські традиції і духовну спадщину, знайомився з літературою. В оточенні неодноразово скажуть, що Микола дуже начитаний. Під враженням від подорожі письменник намагатиметься “європеїзувати” українську культуру, піднести її на новий щабель всередині і за межами України.

Разом із другом, полтавцем Михайлом Яловим і найталановитішими митцями того часу, Хвильовий був активістом Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Вільнодумці Павло Тичина, Юрій Яновський, Микола Куліш, Марк Йогансен, Микола Бажан, Олександр Довженко збиралися й дискутували про престиж української літератури, розвиток літературних течій/стилів, підтримку новаторських ідей. Виникнення ВАПЛІТЕ збіглося з гучною літературною дискусією 1925-1928 рр., що, по суті, розпочалася зі статті Хвильового про графоманів, спекулянтів, інших “просвітян”. У цей же період Андре Жід видає свій роман “Фальшивомонетники” – французьку модерну прозу з ускладненою формою подачі (герої, як і у Хвильового, обговорюють композицію роману).

Дуже швидко за ідеї «у розріз більшовицькій ідеології», лідери й прихильники ВАПЛІТЕ опиняться “під прицілом” партійного керівництва. “Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху” (М. Хвильовий, “Солонський яр”, 1923). З арештом президента ВАПЛІТЕ Михайла Ялового погляди Хвильового на комунізм (був завзятим націонал-комуністом) і світле майбутнє були зруйновані. На Ялового чекала доля всіх “ідейних” того часу, а Хвильовий, болісно переживаючи втрату друга, 13 травня 1933 року пішов з життя. Пізніше скажуть, що “13”, хоч і було його улюбленим числом, мало для нього фатальне значення.

Доля Хвильового – крапля у кривавій чаші “Розстріляного відродження”, або Червоного ренесансу. Це трагічне покоління митців 20х-30-х років ХХ століття, яке прагнуло змінити історію України, відроджуючи націю, культуру й мистецтво.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram