Микола Гамалія – видатний український вчений, доктор медицини – мікробіолог, епідеміолог, інфекціоніст, вірусолог, вакцинатор, імунолог, розробник вчення про дезінфекцію, розробник методу приготування віспової вакцини. Він був одним із тих, хто присвятив своє життя боротьбі з невидимим ворогом, а саме – інфекціями.

Микола Федорович народився 17 лютого 1859 року в Одесі. Гамалії походили зі старовинного козацького роду, предки якого служили ще Хмельницькому. Дід хлопчика був старшим військовим лікарем та вправним хірургом. Батько ж служив в армії та був офіцером. Брав участь у війні проти Наполеона в 1812 році. Після відставки оселився в Одесі й був очільником комерційного суду, одружився з Кароліною Докс.

Микола Гамалія
Микола Гамалія

Микола був дванадцятою дитиною в родині. Своїх нащадків батько виховував по-військовому: підйом о п’ятій ранку, самостійне заняття науками, похід у гімназію, після – читання та вивчення іноземних мов, зокрема німецької, французької, англійської та латини. Ще змалку хлопчик захоплювався творами Купера, Ріда, Верна, Скотта. У молодших класах Микола прочитав “Історію свічки” Фарадея, яка справила неабияке враження:

“Вона назавжди прищепила любов до природознавства. Дорослішаючи, я став читати твори з фізики, хімії, біології. В останніх класах я прочитав книгу Грота “Про співвідношення фізичних сил” і, вже добре знайомий з фізикою, перейнявся значенням закону збереження та перетворення енергії. Я ознайомився з дарвінізмом за популярною книжкою Ралле, а потім став захоплюватися творами Спенсера, який відкрив переді мною світ еволюції”.

По закінченню гімназії Микола вступив до Новоросійського університету на природниче відділення. Той період у науці був справжньою революцією відкриттів – теорія еволюції Дарвіна, астрономічні та геологічні явища, руйнація застарілих уявлень про світ та взаємозв’язок із хімією, фізикою та біологією. Такий вир нових знань захопив допитливого студента. На другому курсі звістка про смерть батька сильно підірвала моральне здоров’я Миколи, адже тато був для хлопця і другом, і помічником і порадником. Із його кончиною розпочалося самостійне життя Гамалії.

Зрештою, опанувавши себе, хлопець вирішив освоїти галузь біохімії в університеті Страсбурга. Три роки поспіль на літніх канікулах Микола їздив студіювати науку до Франції. Тут він завершив першу свою дослідницьку роботу – вплив кисню на біохімічні процеси бродіння та гниття. Уже на завершальному етапі своїх досліджень його викликали до Одеси – тяжко захворіла мати. Та його наставник, німецький хімік-фізіолог Ернст Гоппе-Зейлер завершив дослід і опублікував працю, не забувши вказати ім’я Гамалії.

Завершивши навчання в Одесі зі ступенем кандидата наук, подався до Петербурга у Військово-медичну академію. Та майже одразу захворів на черевний тиф і пропустив чимало занять. Проте, зважаючи на його досягнення в науці, зарахували одразу на третій курс.

У 1883 році, по закінченню академії, лікар повернувся до Одеси й став ординатором у клініці нервових захворювань Мочутковського. Тут він проявив себе талановитим лікарем. Він конструював апарат для паралізованих кінцівок. Ця конструкція виробляла тривалі легкі подразники на ушкоджені ділянки тіла. За два роки його пацієнтка з повним паралічем кінцівок одужала. Це був справжній прорив у невропатології.

Водночас, обладнавши вдома лабораторію працював із Мечниковим, допомагав останньому досліджувати явище фагоцитозу.

У 1885 році Гамалія разом із іншими одеськими лікарями вирушив у Париж для ознайомлення з методом виготовлення вакцин (саме тоді Луї Пастер розробив щеплення проти сказу). Познайомившись із останнім Микола був у захваті від вченого, проте дуже скоро розчарувався. Адже на думку Пастера пункти вакцинації мали бути лише у Франції, оскільки найменша неточність у приготуванні щеплень може призвести до фатальних наслідків, у наслідок яких всі труди Луї будуть дискредитовані. З іншого боку – такі локальні пункти не могли вилікувати всіх хворих. Зрештою Гамалія, занурившись у вчення щеплень дійшов висновку, що вакцинація має ефект тільки до зараження. Пастер високо оцінив здібності молодого вченого та дав згоду на відкриття станції щеплення в Одесі.

11 червня 1886 року в будинку Гамалії був відкритий перший в Російській імперії пункт щеплення проти сказу. Невдовзі, завдяки старанням Миколи ця лабораторія стала відомою далеко за межами імперії. Сюди приїжджали з Туреччини, Австрії тощо. За 3 роки щеплення від сказу отримали понад 1 500 пацієнтів. До того смертність становила близько 2,5%, але з вдосконаленням методу знизилась до 0,61%. Гамалія за допомогою наукових напрацювань Одеської бактеріологічної станції довів ефективність вакцинації, що дозволило захистити позицію Луї Пастера у науковому середовищі.

У 1892-му захистив дисертацію “Етіологія холери з точки зору експериментальної патології” й отримав докторське звання. У 1899 році заснував та очолив Бактеріологічний інститут в Одесі, де вивчалося роль корабельних пацюків у поширенні чуми. Коли ж сама інфекція набула масштабів епідемії – Гамалія організував санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, які включали повне винищення гризунів.

Також Микола Федорович довів, що епідемічний висипний тиф передають людям воші. Багато працював з профілактики різних тифів, холери, натуральної віспи, інших інфекційних захворювань. У 1910 році вперше обґрунтував значення дезінсекції з метою ліквідації інфекційних захворювань. Протягом 1910-1913 років Гамалія видавав часопис “Гігієна і санітарія”.

У 1912 році Микола Гамалія став очільником Петербурзького інституту імені Едуарда Дженнера, який займався вакцинацією проти натуральної віспи. За ініціативою Гамалії і за допомогою розробленого ним методу приготування віспової вакцини у 1918-му в Петрограді було введено загальне віспощеплення, за рік прийняте по всій країні. “Ямочки” від щеплення на лівій руці цілком справедливо можна називати “гамалійками”.

Протягом 1930-1938 років Гамалія працював науковим керівником Центрального інституту епідеміології і мікробіології в Москві (нині заклад названо його іменем). Із 1939-го Микола Федорович – почесний голова Всесоюзного товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів.

Останні роки свого життя вчений присвятив дослідженням в області імунології, вірусології, вивчав грип та проблеми лікування туберкульозу.

29 березня 1949 року Микола Гамалія помер. Йому було 90 років. Своїм нащадкам вчений залишив понад 300 наукових праць, у яких описав плани боротьби проти холери, чуми, тифу тощо. Виховав цілу плеяду мікробіологів, які своїми працями та відкриттями уславили ім’я свого вчителя.

Лесь Мартович – невмирущий талант українського слова

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram