6 грудня 1913 року народився Микола Михайлович Амосов – один із найвідоміших у світі кардіохірургів, без перебільшення геніальний вчений, основоположник біокібернетики в Україні, а ще талановитий письменник, який здобув загальне визнання в Україні та за кордоном. Як хірург, Амосов вважав головною справою свого життя операції на стравоході, легенях і серці. Він завжди брався за скальпель, коли виникала загроза життю пацієнта, причому часто в таких умовах, коли жоден інший спеціаліст не наважувався оперувати. В Україні Амосов створив цілу школу кардіохірургів. Найкращою ілюстрацією значення Амосова в історії нашої медицини є той промовистий факт, що під його керівництвом було захищено 120 дисертацій – 35 докторських і 85 кандидатських. Сам Амосов є автором понад 400 наукових робіт, зокрема 20 монографій з питань захворювань серця та судин, гнійних захворювань, туберкульозу легень, з проблем біологічної, медичної та психологічної кібернетики. Низка його праць перевидана в Німеччині, США, Японії, Болгарії.

Микола Михайлович з’явився на світ у простій селянській родині з російської глибинки – у селі Ольхово Череповецького повіту Новгородської губернії (нині територія Вологодської області). Замолоду працював механіком на 2-й Архангельській електростанції, згодом закінчив Архангельський медичний інститут і Московський всесоюзний заочний індустріальний інститут.

Під час німецько-радянської війни Амосова мобілізували як військового лікаря. Він служив у військових шпиталях на багатьох фронтах – Західному, Брянському, 1-му, 2-му і 3-му Білоруських, Далекосхідному. Здійснив близько чотирьох тисяч операцій. Після війни деякий час працював головним хірургом обласної лікарні у Брянську, де й почав займатися грудною хірургією.

Практично закінчивши докторську дисертацію, наприкінці 1952 року Амосов переїхав до Києва. Тут, у Київському медичному інституті (нині – Національний медичний університет України імені Олександра Богомольця, ректором якого є донька Амосова Катерина) він захистив дисертацію на тему “Пневмоектомії та резекції легень при туберкульозі”.

У Києві Амосов створив першу в нашій країні спеціалізовану клініку серцевої хірургії, на базі якої з 1983 року під його керівництвом постав Інститут серцево-судинної хірургії. Лікарями у стінах цієї клініки було здійснено близько 100 тисяч операцій на серці, понад 7 тисяч резекцій легень.

Сам Микола Михайлович був обраний академіком Академії наук УРСР (а потім Національної академії наук України), Академії медичних наук України. 4 грудня 1973-го за видатні заслуги в розвитку медицини йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням золотої медалі “Серп і Молот” – це звання в СРСР прирівнювалося до Героя Радянського Союзу. Утім, хоч він і належав до вищого прошарку радянської інтелігенції, так ніколи й не вступив до комуністичної партії – за його словами, “пам’ятаючи про гріхи комуністів та їхніх вождів”.

Амосов продовжував особисто оперувати хворих до 1992 року – тобто, практично до свого 80-ліття. Йому завжди було вкрай важко змиритися з тим, що деякі пацієнти бувають безнадійно хворими, тому кожну смерть він сприймав дуже близько до серця. А надто, коли ця смерть була дитячою. Тому й казав:

“Не можна зближуватися з дітьми до операції, краще триматися подалі <…> Я лише прослуховую серце. А в обличчя намагаюся не вдивлятися. Ось після операції – інша річ. Тоді їх можна любити безпечно”.

Розмірковуючи над роллю і місцем хірургів у суспільстві і – ширше – світі, Микола Михайлович якось зазначив:

“Бандит убиває через гроші або просто так <…> Ревнивець вбиває, тому що страждання доводить його до божевілля. Шофер убиває випадково. Є ще війни. І ось тут, у самому кінці – ми, хірурги. Нас ніхто не називає вбивцями. Шляхетна мета. Людина в небезпеці, лікар мужньо бореться за її життя, але інколи програє. Не зумів. Що ж робити? Але я свідомо йду на ризик заради порятунку життя”.

З середини 1960-х років Амосов зажив популярності також як письменник, автор книг спогадів і роздумів. Першою побачила світ книга “Думки і серце”, видана в 1964 році за сприяння його доброго знайомого, письменника Юрія Дольд-Михайлика. Амосов оперував його, коли відомий романіст захворів на рак легені, після чого вони залишилися друзями на все життя.

Микола Амосов пішов із життя від інфаркту 12 грудня 2002-го, не доживши одного року до 90-річчя. Його поховали на Байковому цвинтарі.

На честь Амосова названо вулиці в Києві, Харкові, Вінниці, Броварах, Національний інститут серцево-судинної хірургії, дві премії НАН України, астероїд “2948 Амосов”. Популярність Миколи Амосова в нашій країні залишається настільки високою, що в травні 2008-го телеглядачі під час голосування в межах проєкту “100 великих українців” віддали йому друге місце – після великого князя київського Ярослава Мудрого.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram