Михайло Рудницький працював на ниві красного письменства, літературної критики, публіцистики. Перекладав твори Вільяма Шекспіра, Карло Гольдоні, Миколи Гоголя. За життя йому довелося бачити численні зміни політичних режимів – Австро-Угорська імперія, ЗУНР, Польща, СРСР, нацистська Німеччина, знову СРСР.

Михайло народився 7 січня 1889 року в Підгайцях (нині Тернопільщина). Але хлопчика, як і його чотирьох братів та сестри, могло й не бути. Іван Рудницький, батько Михасика, закохався у дівчину – Іду Шпіґель, єврейку за походженням. Їхні сім’ї з обох боків противилися цьому шлюбу як могли. Роман двох закоханих тривав понад 10 років і зрештою завершився весіллям проти волі батьків. Іда вихрестилася під православним іменем Ольга, пара переїхала в Підгайці, де й народила своїх нащадків.

Освіту Михайло разом із братами здобував у гімназії Львова, куди був переведений по службі Рудницький-старший. Потім була Симбірська гімназія, та Бережанська. Саме в Бережанах Михайло почав віршувати.

Коли помер отець сімейства, вдова, забравши дітей, знову подалася у Львів. Родове коріння не дало жінці жебракувати, спочатку вона здавала половину власного житла в найм, потім – торгувала нерухомістю.

У 1907-му Михайло вступив до Львівського університету імені Івана Франка, водночас працював секретарем у “Книгарні Польській”. Захоплення красним словом спонукало Рудницького покинути юридичний факультет і перевестися на філологію.

Коли розпочалася Перша світова – переїхав до Києва, вчителював у гімназіях. У 1917 році став доцентом катедри філософії Українського Народного Університету Святого Володимира у Києві. Потоваришувавши із Миколою Зеровим, увійшов до кола неокласиків. Невдовзі впорядкував збірку “Кілька віршів”, але у світ книжка так і не вийшла.

Коли пав гетьманат Павла Скоропадського, Рудницький покинув Київ, хотів вертати на Галичину, але там точилася українсько-польська війна. Тому вирішив їхати в Париж. У французькій столиці працював секретарем при дипломатах УНР. Потім жив у Лондоні, за рік повернувся й замешкав на Французькій Рив’єрі, де завів дружні зносини з багатьма культурними діячами Европи. Вдосконалювати свої знання в царині літератури подався до Сорбонни. У Парижі став членом “Української громади” та Французько-слов’янського товариства. По закінченню вишу повернувся до Львова й став професором Львівського українського університету (нелегальний український виш того часу).

Також влаштував особисте життя, одружившись із Мартою Олесницькою. Дівчина була єдиною донькою відомого польського політичного діяча.

Коли світ побачив монографії “Між ідеєю та формою” та “Від Мирного до Хвильвого”, до Рудницького прийшло визнання. Його вважали найавторитетнішим критиком української літератури. Михайло співпрацював із Богданом-Ігорем Антоничем, одним із перших відзначив непересічний талант Ірини Вільде. Всіма силами намагався вивести літературу до европейських стандартів, за що був розкритикований українськими консерваторами.

У 1935 році організував публічне обговорення щодо теми, чи повинен письменник мати власний світогляд. Того ж року Рудницького обрали членом НТШ філологічного відділення. За два роки став професором катедри української літератури у Львівському університеті, але поляки не затвердили його на цій посаді.

Коли прийшли совіти Михайло відправив дружину й доньку за кордон, а сам лишився у Львові. У 1939-му він очолив катедру зарубіжних літератур Львівського державного університету імені Івана Франка. За рік – заступник декана та член Спілки письменників УРСР.

Коли німці окупували Львів – Рудницькому довелося переховуватися, адже мав єврейське коріння. По закінченню війни повернувся на свою катедру й невдовзі став її професором. Та вже у 1947 році його вигнали зі Спілки письменників України, звинувачуючи в націоналізмі.

Окрім того, Михайло брав активну участь у літературно-мистецькому житті Львова. Вийшли книги його спогадів та літературних портретів: “Письменники зблизька” (1958-1964), “Змарнований сюжет” (1961), “В наймах у Мельпомени” (1963), “Ненаписані новели” (1966), “Непередбачені зустрічі” (1969) тощо.

До кінця життя письменник активно виступав у пресі зі статтями та рецензіями на літературні й театральні теми. Перекладав з польської та французької мов українською.

Надгробок на Личаківському цвинтарі

Помер Рудницький 1 лютого 1975 року. Його поховали на Личаківському цвинтарю. Залишив по собі 15 захищених кандидатських і докторських дисертацій, близько 200 друкованих робіт, із них 9 монографій. Також написав чимало віршів, але вони так і не були видані. Нині в бібліотеці Вернадського у відділі рукописів зберігається поетична збірка Рудницького “Кілька віршів”, яка переповнена описами високих і неземних переживань, а також насолодою та трагедією земних мук кохання.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram