На превеликий жаль, науково-технічний прогрес обумовлений потребами війни і без війни приречений на стагнацію. Без Другої світової не мали б ми реактивної авіації та космічних ракет, не було б стрімкого прогресу кібернетики, а без Холодної війни – ми не мали б Інтернету та стільникового зв’язку.

Холодна війна стимулювала й гонку в космічному просторі: до питання національного престижу додавалася демонстрація ефективності тієї чи іншої суспільно-політичної моделі. Уже в 1970-ті роки, після перемоги американців на Місяці, намітився застій космічної галузі. Рахунок між наддержавами зрівнявся, тепер можна було спокійно поміркувати: куди ще нам полетіти в Космосі? А головне – навіщо? І навіщо летіти людині?

Розпочалася епоха “космічних човників” – і вже закінчилася, на Міжнародній космічній станції триває буденна робота, завоювання та підкорення все менше асоціюються з космонавтикою, більше чуємо про ринок запусків і космічні послуги.

Галузь вже сформувалася, романтика скінчилася, деяку користь від автоматичних супутників ми отримуємо: для зв’язку, метеорології, військової сфери, науки. Парадигма Ціолковського – ми маємо вийти з “колиски”, вирушити в Космос, щоб лишитися людством, – нині поступилася місцем раціональним розрахункам: мільярди, яких потребує освоєння космічного простору, могли б піти з більшою користю на дитячі садочки, вілли, дачки й тачки, лікарні, інфраструктуру, офшори, Мальдіви, Канари тощо. Існує кілька проблем, які не вирішити без освоєння Космосу.

Загроза Землі

Небезпеку зіткнення нашої планети з великим небесним уламком ніхто не скасовував. Усе, що робиться сьогодні для захисту від цієї потенційної загрози: астрономами ведеться постійний моніторинг астероїдів, орбіти яких перетинаються з орбітою Землі. Не всі астероїди ще відкриті, тобто можливо, що один із невідомих може “вигулькнути” ніби нізвідки й знищити всю нашу прекрасну високорозвинену цивілізацію. Кожна цивілізація бодай чогось варта лише тоді, якщо вона здатна себе захистити. Жодних засобів протидії зіткненню з астероїдом ми сьогодні не маємо. Лишається тільки молитися.

Енергія і сировина

Про сонячні електростанції в космосі та копальні на Місяці чи астероїдах вже писалося багато. Запропоновані мною вітряки на Венері – ідея сміливіша й недостатньо опрацьована, але у Сонячній системі ще існує природній генератор між Юпітером та Іо. На Землі вистачає місця всім, не вистачає сировини та енергії. У Космосі їх достатньо, питання лише, як здешевити космічні польоти та як перекачувати енергію Всесвіту на Землю.

Пізнання

Ми самі не знаємо, що можемо знайти на найближчих планетах, якщо навіть Місяць зберігає багато таємниць. Можливо, дослідження “масконів” (місцин з концентрацією маси) дасть нам ключ до наукових відкриттів і нових технологій, а ще не виключено, що під поверхнею нічного світила схована мережа тунелів і цілі міста. На що ми натрапимо на Марсі чи Венері? На планетах-гігантах і їхніх супутниках? Зрештою, вирішення технологічних проблем при польотах у Космос саме по собі має принести здобутки, що знаходять застосування й в земному побуті.

Розселення

Планета Венера після тераформації має пристойні шанси стати на заселення, і ми отримаємо другу Землю. Варто знайти технологічну можливість пересувати крижані супутники планет-гігантів – і на земній або венеріанській орбіті з’являться нові населені людьми світи поруч з нашим.

Згадуються слова президента Кеннеді: “Ми полетимо туди не тому, що це легко, ми полетимо, тому що це важко”. Адже тільки так і будуються великі цивілізації.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram