12 березня, коли в Україні було зафіксовано троє заражених на коронавірус (приблизно 0,00001% населення країни) усі українські школи зачинили двері для учнів і розпочався найдовший в історії України карантин.

Міністерство освіти спочатку зайняло досить гнучку позицію – освітні заклади можуть або перейти на дистанційний формат, або ж відкласти навчальний процес до кращих часів, а уроки відпрацювати потім – по суботах, у додатковий час, в крайньому разі – у червні. Але ближче до початку квітня, коли кількість заражених наблизилась до тисячі (0,0025% населення) стало зрозуміло, що про відпрацювання потім уже не йдеться, адже карантин не скасують ані в травні, ані в червні, і навіть далеко не факт, що скасують у вересні (у кращому разі дозволять гуляти в парках без супроводу цуцика).

Саме в цей час про дистанційну форму заговорили всі, а вибір на користь дистанційної форми насправді зробив кодекс законів про працю. Річ у тім, що згідно КЗПП у разі вимушеного призупинення роботи, працівник отримує лише 2/3 від тарифної ставки. Тарифна ставка у викладачів шкіл починається з 4 073 гривень – цього вистачає менше ніж на дуже мало, відповідно 2/3 від неї – 2 715 гривень не те, що не надихає, а просто таки не лишає іншого вибору, як працювати “дистанційно”.

Далі гірше – 1 вересня школа має набрати учнів. На відміну від загальноосвітніх шкіл, куди йдуть у добровільно-примусовому порядку всі, до мистецьких ідуть лише доти, доки школа приваблює різного роду мистецькими подіями – концертами, конкурсами, поїздками на фестивалі й іншою соціальною активністю. Щойно школа активність призупинить – учні до неї просто не підуть, а викладачі залишаться без навантаження, тобто без зарплати. Узагалі. І що робити?

Трудність дистанційної освіти полягає в тому, що у музикантів, на відміну, наприклад, від політологів, освіта впирається в практику. Можна досконало вивчити біографії композиторів або правила розв’язання септакордів, але це не допоможе навчитись співати чи грати на інструменті. Водночас викладач повинен контролювати процес всебічно – і чути, що та як учень грає, і бачити всю фізіологію процесу, скажімо, чи не піднімає піаніст плечі вище голови, а пальці вище за кришку рояля. Звичайного смартфона тут буде недостатньо – бажано мати кілька якісних веб-камер, і не менш якісний мікрофон і динаміки, який не спотворять якість звуку десь дорогою.

Читайте також: Музиканти блокадного Ленінграда: як переживали війну та голод?

Але найцікавіше попереду. Річ у тім, що звук мандрує всесвітньою павутиною далеко не миттєво. Забудьте уроки фізики, де вас учили, що електричний сигнал поширюється зі швидкістю світла. Це все казки для школярів. Тобто саме по собі електричне поле може й поширюється зі швидкістю світла, але тут є декілька “але”. По-перше, вашому смартфону потрібен ще час на те, щоб перетворити ваш голос на цифровий сигнал, по-друге, цей цифровий сигнал ще треба запакувати в пакет, бо інформація через Інтернет передається пакетами. На це уходять дорогоцінні долі секунди. Потім у гру вступає ваш провайдер. Йому теж потрібен час, щоб вирішити, яким маршрутом спрямувати ваші пакети інформації, і чим більше в цей момент буде охочих скористатися його послугами, тим довше він думатиме. І нарешті смартфон вашого учня – йому також потрібен час, щоб передані вами пакети прийняти й знову перекодувати їх у звук вашого чарівного голосу.

На весь цей процес ідуть дорогоцінні долі секунди. Автор цих рядків намагався порахувати скільки саме, зателефонувавши з одного свого акаунту на інший, і дійшов висновку, що в кращому разі ця подорож займає 0,2 секунди. І стільки ж у зворотному напрямку. Разом – 0,4 секунди.

Чому це критично для музикантів? А тому, що якщо ви граєте, наприклад, турецьке рондо Моцарта в темпі Allegro, то за 0,2 секунди ви встигнете проґавити одну вісімку, або дві шістнадцятки. Це ставить хрест на музикуванні в ансамблі. Уявіть, що ви спробуєте зіграти турецьке рондо удвох, ви – мелодію на скрипці, а ваш концертмейстер – акомпанемент на фортепіано. Ви починаєте мелодію. Ваш концертмейстер знає, що має вступити рівно на п’яту ноту вашої мелодії, і він вступить, щойно її почує. Але поки сигнал мандруватиме свої 0,4 секунди навколосвітньою павутиною, ви вже гратимете наступний мотив, і ваш концертмейстер спізниться аж на цілу чвертку. І не буде винен! А вам, щоб дограти до кінця, залишиться хіба що вимкнути звук, щоб ваш концертмейстер вас не збивав з пантелику. До речі, він, на протилежному кінці проводу, переживе ті самі емоції, щойно ви почнете слухати його гру та підлаштовуватися під нього.

Звичайно його величність КЗПП і тут надихає митців на творчий підхід. Певно наші читачі вже бачили в Ютубі новий тренд – карантинне музикування, яке нагадує кадри із Гаррі Потера з живими портретами на дошці пошани. Секрет цих записів простий. Спочатку всі пишуть свій голос під заготовлену фонограму, або під метроном, або під заготовлений “мінус”, а потім приходить звукорежисер, або ж це може бути хтось із учасників ансамблю, хто володіє навичками зведення звуку – і все зводить воєдино. Така форма роботи теж має свою користь для учнів – записати мелодію точно під мінус, або точно під метроном не так вже й просто. Кому доводилось записуватись на студії про це знають, а тим хто планує записуватись на студії в майбутньому такий досвід буде корисним. Але це вже, скажімо так, більш просунутий рівень навчання, на початковому рівні ж слід навчитися музикувати саме вживу, з живим концертмейстером, у живому ансамблі, хорі, оркестрі.

І короткий висновок. Зараз наша задача – вижити. Не тільки через загрозу безпосередньо COVID-19 (вчені нещодавно писали про смертність порядку 0,66% включно з безсимптомними інфікованими), але і через загрозу відмови людства від усіх форм недистанційної активності. Ця загроза на порядок небезпечніша – оркестри й хори просто вимруть як клас, а із “дистанційних музикантів” виживуть лише одиниці, які матимуть мільйонні перегляди на Ютубі. Або аматори, які музикуватимуть у вільний від роботи вантажниками в супермаркетах, час. Щоб цю загрозу відвернути, нам слід усіма можливими способами доводити нашу потрібність суспільству – “дистанційними” заняттями, відосиками, флешмобами тощо, і, звісно, поступово переконувати суспільство, і насамперед силою мистецтва, що тоталітарний довічний карантин до добра не доведе. Адже, перефразовуючи Черчилля – якщо не буде культури, для чого нам здоров’я?

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]