23 червня 1978 року в селі Донське під Сімферополем здійснив самоспалення Муса Мамут, протестуючи проти дискримінації кримських татар.

Це був не перший подібний випадок на теренах Радянської України. Майже за десять років до того в Києві на Хрещатику підпалив себе дисидент Василь Макух, а за п’ять місяців – Олекса Гірник на Тарасовій горі в Каневі. Обидва виступали проти зросійщення України.

Муса Мамут народився 20 лютого 1931 року в селі Узунджи (нині Колхозне) під Севастополем. У 13-річному віці під час депортації кримських татар його з усією родиною виселили до Узбекистану. На новому місці від голоду померли два брати і дві сестри Муси. Самому хлопцеві довелося тяжко працювати вантажником. Щомісяця депортовані були зобов’язані реєструватися у спецкомендатурі. Одного разу бригадир за вказівкою спецкоменданта побив юнака до втрати свідомості, бо той не прийшов на одну з реєстрацій.

Муса Мамут
Муса Мамут. Фото: pbs.twimg

Закінчивши чотири класи школи і училище механізації сільського господарства, Муса почав працювати трактористом, потім перекваліфікувався на слюсаря і техніка. Одружився зі своєю співвітчизницею Зекіє Абдуллаєвою. У шлюбі народилися троє дітей.

Муса Мамут з дитинства відчував непереборну тугу за своєю Батьківщиною – Кримом. Тому у квітні 1975 року з родиною повернувся на півострів. Придбав невеликий будинок у селі Донське Сімферопольського району (кримськотатарська назва – Беш-Терек) по вулиці Комсомольській, 136. Проте влада відмовилася прописати родину за новим місцем проживання. Мусі повідомили, що кримські татари не мають права мешкати на території Криму, тому придбану нерухомість необхідно повернути попередньому власникові та негайно залишити межі півострова.

Родина Муси Мамута відмовилася залишати будинок. Їм відімкнули світло, воду, їх не брали на роботу, погрожували і знущалися, а зрештою відкрили кримінальну справу за порушення паспортного режиму (мешкання без прописки). 13 травня 1976 року Мусу Мамута засудили до двох років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовому таборі міста Кременчук, а його дружину Зекіє – до двох років умовно, враховуючи наявність трьох неповнолітніх дітей.

Муса Мамут
Похорон Муси Мамута 30 червня 1978 року. Фото: gdb.rferl.org

В липні 1977 року Мусу Мамута достроково звільнили “за добросовісне ставлення до праці та хорошу поведінку”. Він повернувся в село Донське, але проблеми нікуди не зникли. Родині так само відмовляли у прописці та вимагали залишити межі Криму. Всі листи до вищих органів влади зі скаргами на місцеву адміністрацію не допомагали. В березні голова райвиконкому Цехла відверто заявив: “Вас не только не пропишем, а наоборот, с наступлением тепла, выселим”.

20 червня 1978 року проти подружжя знову відкрили кримінальну справу за “злісне порушення паспортного режиму”. Тоді Муса заявив своєму знайомому Ніязі Меметову: Я им в руки живым не дамся… Дети мои не останутся одни. О них, я уверен, побеспокоится мой народ. Если ни я, ни другой не будем жертвовать собой, то когда же кончатся издевательства над нами?.

Вранці 23 червня до будинку Мамутів прийшов дільничий міліціонер старший лейтенант Сергій Соприкін, аби допровадити Мусу до слідчого, капітана Пономарьова. Дружини вдома не було – вона пішла на підробітки до колгоспу. Не бажаючи коритися владі, Муса Мамут облив себе бензином і підпалив.

Муса Мамут
Похорон Муси Мамута 30 червня 1978 року. Фото: gdb.rferl.org

Свідками трагедії стали кілька людей. 13-річний син Муси, Юнус Мамут, згадував: Папа вышел из-за дома мокрым и шел в сторону милиционера. В руке у него были спички. Мы с братом выбежали ему навстречу. От него несло бензином. Я бросился к папе и хотел вырвать из его рук спички, но он отбросил нас в сторону и провел спичкой по коробке. Спичка не зажглась. Мы стали звать на помощь стоявших в стороне милиционера, Айдер-ага и Ридван-ага. Милиционер продолжал стоять, облокотившись на свой мотоцикл, а Ридван-ага и Айдер-ага бросились в сторону папы. Папа отбежал вглубь двора и повторно чиркнул спичкой. Спичка загорелась и отец весь вспыхнул пламенем. Ридван-ага и Айдер-ага бросились на него и пытались потушить руками, но у них ничего не получалось. Тогда Ридван-ага забежал в дом и, схватив покрывало, побежал опять тушить папу. В это время папа, объятый пламенем, побежал в сторону милиционера. Милиционер бросился бежать. Кто-то дал отцу подножку и он упал. Подбежал Ридван-ага и накрыл его покрывалом. Папа страшно закричал. Я испугался и убежал в глубь двора, а брат Дилявер продолжал оставаться там. Отца потушили и затем отдернули покрывало. Брат позвал меня: “Юнус, иди! Папа живой! Юнус, не бойся”. Я, плача, подошел к отцу. Папа был еще жив. Увидев меня, он что-то прошептал и покачал головой. Лицо его было обгоревшим, возле носа была струйка крови… Когда милиционер Сопрыкин подошел к отцу после того, как его потушили, отец сказал ему: “Ну что, взяли?”.

Фрагмент виставки у кримськотатарській бібліотеці в Сімферополі, червень 2008 року. Фото: rferl.org

Інший свідок, кримський татарин Рідван Чарухов, написав про це так: “Нас он допустил к себе примерно на метра 2–3, потом внезапно отскочил в сторону и побежал вглубь двора. Там он вспыхнул ярким пламенем. Объятый пламенем, он повернул назад и побежал в сторону милиционера. Мы с Айдером пытались схватить его, но это не удалось, только обожгли свои руки. Вырвавшись от нас, он продолжал бежать в сторону дороги. Милиционер Сопрыкин, бросив свой мотоцикл, бежал с места происшествия. Айдер продолжал бежать за Мусой, а я забежал в дом, сорвал с кровати покрывало и вновь направился в сторону горящего Мусы. В это время из стоявшей неподалеку продуктовой машины № 12–49КРО выскочил с халатом в руках шофер Владимир Субботин. Он дал подножку Мусе и свалил его на обочину дороги. Подбежавший Айдер накрыл Мусу своим пиджаком, а В. Субботин – своим халатом. Подбежал и я с покрывалом, но Субботин сказал: “Не надо, дядя Ридван, покрывала”. Мы все начали тушить Мусу, притаптывая руками горящие участки. После того, как потушили, мы подняли его и, посадив на траву, отрывали от тела кусочки еще тлевшей рубашки. В это время подбежал милиционер Сопрыкин и, сев на мотоцикл, поехал в сторону конторы, чтобы звонить о случившемся. С Мусой остались я, Айдер, Володя Субботин, подъехавшая медсестра Воробьева, продавщица Тоня Турчинина и бабушка Меренчук, соседка Мусы. Они посоветовали везти Мусу в 6-ю Симферопольскую горбольницу. Мы осторожно посадили Мусу в мою машину и повезли в город. Айдер сидел рядом с Мусой и поддерживал его рукой. В дороге Муса все время просил воды. “Ридван, сделанное мною не пройдет бесследно… Воды дайте!… Я горю!… Я знаю, что умру… Детей моих не оставляйте без внимания, помогите моим детям…” – говорил он в пути”.

Молебень на могилі Муси Мамута в селі Донське (Беш-Терек), 2013 рік. Фото: azatliq.org

Мусу привезли до лікарні № 6 Сімферополя. Він отримав опіки 85 % тіла і помер за п’ять днів. Влада робила все, аби не допустити розголосу про подію. В лікарні на деякий час оголосили карантин, заборонили відвідування усіх хворих. Органи КДБ і прокуратури викликали для “бесід” кримських татар (на той час до Криму нелегально повернулися вже щонайменше 700 родин).

У день похорону Муси 30 червня всі дороги до села Донське були заблоковані, зупинка автобусів та автомобілів у селі заборонена, телефонний зв’язок перервано. Попри це, небайдужі громадяни прийшли пішки. Зібралися близько 1000 людей – кримських татар, українців, росіян. Похорон перетворився на протест проти політики радянського режиму. Учасники несли транспаранти з гаслами: “Родному папочке и мужу, отдавшему свою жизнь за Родину – Крым”, “Дорогому Мусе Мамуту – жертве несправедливости  от  крымскотатарского  народа”, “Мусе от возмущенных русских собратьев. Спи, справедливость восторжествует”.

Муса Мамут
Будинок Муси Мамута, у дворі якого він вчинив акт самоспалення. Сучасний вигляд. Фото: ru.krymr

Про вчинок Муси Мамута дізналися у світі. 685 кримських татар підписали звернення до Президії Верховної Ради СРСР із вимогою скасувати усі обмеження щодо кримськотатарського народу. Мустафа Джемілєв написав звернення до світової громадськості, Решат Джемілєв – до короля Саудівської Аравії Халіда ібн Абдель Азіз Аль Сауда і до всесвітньо відомого боксера Мухаммеда Алі. Видатний вчений і дисидент Андрій Сахаров звернувся до Леоніда Брежнєва і міністра внутрішніх справ Миколи Щолокова (того самого, який згодом застрелився через звинувачення в корупції) з вимогою відновлення прав кримських татар.

Лише через одинадцять років боротьба кримців за право жити на своїй землі завершилася успіхом. Одним із символів боротьби став Муса Мамут. Історію життя цієї людини не можна забувати. Надто в сучасних умовах, коли російські окупанти знову чинять репресії проти кримських татар.

Олекса Гірник. Самоспалення проти русифікації

Юрій Кондратюк – геніальний винахідник і теоретик космосу

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram