Коли на дворі холодно й мрячно думки вперто кружляють в районі теплих екзотичних країв. Там добре… Легенький ласкавий вітерець причісує крони пальм, бірюзові хвилі ліниво накочуються на берег. Благодать! І до сліз жаль іноді, що то лише чудесні мрії – не завжди ми можемо робити те, чого бажаємо…

Особисто для мене чемпіоном серед “магнітів мрій” про екзотичні мандри була Індія – дивовижний світ слонів та джунглів, тигрів і раджів, романтики та поклику горизонту.

І чомусь упевнений, що не лише для мене. Індія ще з давніх часів притягала до себе думки та прагнення європейців. Її хотіли завоювати славетні царі, купці сподівалися казково збагатитись, авантюристи та шукачі скарбів теж в Індії бачили здійснення своїх мрій.

Панує стереотип, що кожен екзотичний край має свого героя-першовідкривача. А от з Індією (яка і зараз екзотична донесхочу – до місцевих “родзинок” додались глобалізація та розвиток економіки) це правило не спрацьовує. Індія вона відома з давніх-давен, але й тепер сповнена таємниць та несподіванок.

Ще такий парадокс: люди егоцентричні, думають, що саме вони є центром світобудови. Так і з Індією – чому ми (європейці) вважаємо, що там десь далеко, у віддалених краях, маємо щось відкривати, бути першопрохідцями та світочами? Може навпаки? Інколи (в різні часи й епохи розвиток ядер цивілізації у різних куточках світу йшов неоднаково) якраз представники тих екзотичних країв стояли на вищому щаблі розвитку, ніж європейці. Якраз вони тоді мали шанс нести свої цінності (вони й принесли – арабські цифри правильніше назвати індійськими, наприклад) нам, бути першовідкривачами – але відносно нас. Як вам таке? Такі от парадокси. Але не будемо перетворювати нашу екзотичну подорож Індією в науково-філософський трактат. Краще “пробіжимось” по цікавинках з історії стосунків Європи та Індії.

Геродот, після відвідин Скіфії (південна частина нинішньої України, де він про зиму писав, що тоді вода не робить бруду – замерзає тобто, дивина для нього, а літо схоже на зиму його країв), побував у Месопотамії та Вавилоні. Тут він наслухався багато про “найвіддаленішу з країн” – Індію. Нісенітниць, звісно, там було доволі: і про багатющі поклади золота, і про бамбук, з коліна якого можна човен зробити, і про дерева, що родять замість плодів клубки вовни, з неї одяг роблять, і що їдять там зерно в лушпинні – це за рис так. А от чи відвідував він Індію – не відомо.

Монети Греко-Бактрійського, Індо-скіфського царств і Кушанської імперії

Завойовник тодішнього світу Александр Македонський об Індію спіткнувся, не завоював. Після його смерті Селевкидське царство – як частина імперії Александра – владарювало над північно-східною Індією та сучасним Пакистаном, а з плином часу зазнавало трансформацій під впливом історичних факторів та звалось то Греко-Бактрійським, потім індо-скіфським, зрештою, було завойоване наприкінці I століття нашої ери Кушанською імперією. Але й завойовники намагались продовжувати грецькі традиції. На монетах з фото можна побачити зображення грецьких богів – так далеко від їх батьківщини. Одна з форм індійського письма – кхарошті – походить від арамейської (давньоєврейської), її, як і грецькі написи, бачимо на монетах давніх індійських греків. Чи грецьких індійців? Заплутався… Мабуть, краще буде так: на монетах давньоіндійських правителів – нащадків воїнів Александра Македонського.

Цією своєю розповіддю я не торкнусь навіть вершини айсберга, але чудово буде, якщо когось зацікавлю, підштовхну до пошуків цікавого. Тим більше зараз з доступністю інформації ситуація непогана.

Йшов час, збігали століття. Товари з Індії потрапляли до Європи довгим Великим Шовковим шляхом. Потім через арабських торговців. Спроби покращити справу (і збільшити свої бариші) європейці здійснювали неодноразово.

Врешті, майже одночасно, з Іспанії та Португалії вирушили експедиції на пошуки короткого зручного шляху до Індії. Про Колумба говорити не будемо. А от Васко да Гама куди плив – туди й доплив. 1498 року морським шляхом він добувся до Калькутти. Це стало початком епохи колоніального панування європейських (Англії, Франції, Португалії, Голландії) в Індії.

Монета Португалії 200 рейс 1898 на честь 400-річчя відкриття Індії

Про “Хождєніє за три моря” тверського купця Афанасія Нікітіна чули, мабуть, чи не всі.

А про українського купця з Ніжина знаєте?

Його подорож дивна з якого боку не візьми. Він мандрував далекими краями не з високою метою, навіть не для збагачення. Він (за винагороду в 300 рублів, символічна сума як для такої подорожі) через Константинополь, Багдад, Індійський океан добувся Калькутти з вимогою повернути борг своїм наймачам до грецького купця, що затримався там. Той вже помер, як виявилось. Довелось повертатись ні з чим через Малакку, китайський Кантон (Гуанчжоу зараз), острів Святої Єлени, Лондон, Лісабон, Париж та Петербург.

Монети володарів Індії, колоніальні монети Англії, Португалії та раджі князівства Індор Яшван Рао II

Було це у 1760-1768 роках. Відома подорож стала через недавню знахідку в Центральному державному архіві Росії його “чолобитної” – письмового прохання з проханням провадити купецьку діяльність в Петербурзі. Також в ній він описує свою подорож, пропонує свої послуги як консультанта в торгівлі зі східними країнами. Вона дала йому прізвище – Челобитчиков Микола, вона, ймовірно, його і згубила – звернув на себе увагу в несприятливий момент, не потрібні були його знання та досвід. Про подальшу долю купця, що здійснив таку неймовірну подорож, нічого не відомо.

Український купець Челобитчиков описує свою подорож просто, без пафосу, як звичайну ділову поїздку. Не розумів чи таким скромним був? Це для тих часів була дійсно надзвичайно важка, довга (9 років!) мандрівка в край екзотики та мрій – Індію. З Індією пов’язаний один з визначних етапів життя іншого українця. Вченого зі світовим ім’ям. Він зумів перемогти непереможне – смерть. Але про це – наступного разу.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)