Сьогодні наше розслідування присвячене перифразам. Але не просто перифразам, а саме тим, за допомогою яких “переназивають” відомих політичних персон.

Насамперед з’ясуємо, що таке перифраз. Це – мовний зворот, який використовується для описового називання певних об’єктів шляхом виділення їхніх характерних рис: “Сірий кардинал”, “президентський сантехнік”, “реплікація Медведчука”, “alter ego Ющенка” – як тільки не називали голову Секретаріату Президента Віктора Івановича Балогу. Стихія побутування перифразів – публіцистичні й художні твори. Вони дають змогу експресивно подати зображуваний об’єкт, передати ставлення до нього: хрещений батько поправок до Основного Закону (О. Мороз), кремлівський владика (В. Путін), зірковий колгосп (зірки української естради, зареєстровані як довірені особи кандидатів на виборах), тераріум однодумців (пропрезидентська більшість), “великий сходняк” мільярдерів і мільйонерів (з’їзд підприємців), летючі цятки (шпаки), граціозний силует (лелека), нащадки мамонтів (жаби), сильне зілля (сумління), щастяяке треба ловити (кохання), вогонь ганьби (сором), водяний прохолодний пил (дощ), потужний гуркіт (грім), чорний велетень (поїзд), бурозелений мамонт (танк), летючий метал (літак).

За допомогою перифразів зручно передавати іронічність (Ми знаємо про Ющенка, що він – “Месія“, Тимошенко – “Жанна д’Арк“, є у нас і “Конотопська відьма” – Н. Вітренко) або давати оцінку (бандити українського Шервуду, ніжинські робінгуди – (ніжинські чоловіким, що боролися з незаконним обігом наркотиків, який прикривали працівники правоохоронних органів).

Яскраву виражальність створюють семантичні перифрази – переосмислені широковідомі назви об’єктів світової культури: “американська трагедія” (теракти у США 11.09.2001) // “Американська трагедія” – (роман Т. Драйзера); Лисиця Аліса й Кіт Базиліо (Ю. Тимошенко і В. Янукович) // Лисиця Аліса й Кіт Базиліо – (персонажі казки О. Толстого “Золотий ключик, або Пригоди Буратіно”).

За популярними медійними персонами в сучасному комунікативному просторі закріплюється багато перифразів. Погляньмо, як перифрастично “обізвали” відомих українських політиків В. Януковича, О. Ляшка і Ю. Тимошенко.

Перифрази, якими позначають В. Януковича, можна об’єднати в кілька груп:

а) “злочинець” (український диктатор, головний терорист, Вітя Межигірський, Робін Гуд навпаки); б) “носій негативних рис зовнішності та внутрішнього світу” (хам межигірський, межигірська мавпа, Овощ Межигірський, межигірський хряк, людина-йолка (так назвали В. Януковича через обмовку: усі пам’ятають, як він не зміг згадати слово “ялинка” і вжив російське слово “йолка”), Віктор Копіпейст); в) “любитель розкошів і необмеженої влади”: межигірський “володар кільця”Султан Межигірський, Хан Межигірський; г) “ворожий агент” (малоросійський губернатор, Резидент УРКАїни Віктор Януковоч); ґ) “колишній високопосадовець”: президент-утікач, екс-гарант.

Серед згаданих перифразів є один, походження якого не дуже зрозуміле, – Віктор Копіпейст. Слово “копіпейст” (або “копіпаст”) запозичене з англійської (copy-paste – “скопіювати-вставити”) і має значення “метод створення тексту шляхом копіювання та вставки фрагментів з кількох джерел, іноді навіть без подальшого редагування результату. Текст, який в кінцевому підсумку може містити логічні стрибки і провали, що знижує інтерес читача до нього”. Отже, це – “механічне копіювання певної інформації”. Перифраз Віктор Копіпейст виступає заголовком статті, в якій розповідається про те, що журналісти виявили в книжці В. Януковича “Opportunity Ukraine” (“Можливість: Україна”) плагіат. Книгу опубліковано у серпні 2011 р. англійською мовою австрійським видавництвом “Мандельбаум”. Значна кількість її текстових фрагментів містить матеріали, підписані іменами авторів тижневика “2000” (відоме українофобське джерело), В. Піховшеком (провладний журналіст), В. Волги (екс-голова Держкомфінпослуг), Лі Кван Ю (колишній лідер Сінгапуру, відомий авторитарний реформатор). За випуск цього шедевру відповідала радник В. Януковича Г. Герман.

У Статуті Радикальної партії Олега Ляшка її керівника визначають як “Лідера Партії”. Найчастіше в нашому медійному просторі пана Ляшка іменують “лідер Радикальної партії” чи “Лідер РПЛ“. Тобто – використовують офіційну назву його партійної посади. Багато перифразів відштовхуються від неї, “топчуться” довкола: лідер радикалівголовний радикал України“великий” радикалмайбутній радикал (у статті розповідали про біографію Ляшка), “радикальний” депутат, радикальний народний депутатнайрадикальніший радикал України.

У низці перифразів фігурують вила (як компонент агітаційного образу пана Ляшка): радикал з виламилюдина з вилами, депутат з виламидивний чоловічок з вилами, демагог і брехун з вилами.

До вил додаються й решта сільськогосподарських атрибутів, які любить наш герой та залучає до піар-акцій: любитель корівлюбитель вил і корів; любитель вил, корів і картоплілюбитель землі, корів, граблів.

Піарні потуги іншого штибу, які здійснював лідер РПЛ, закріпилися в перифразах мисливець за сепаратистами та суддя і прокурор на передовій. Агітаційний меседж ішов ніби із зони АТО, однак “злі язики подейкують”, що ті кадри зрежисовано та зіграно.

Деякі перифрази позиціонують пана Ляшка як борця: борець за народне щастяборець із скотиняками. Водночас він – і “надбоже” створіння, і “бідний” правдоруб, і нечистоплотний політичний хам, і розперезаний хамський депутат, і новий політичний гібрид комуністично-анархістичного походження, і “проект Льовочкіна”.

Буває, що перифрастичні назви цього політичного діяча вишиковуються в цілі синонімічні ряди в межах одного речення: “Черговий тарифно-закамуфльований псевдо-Майдан збирає у центрі столиці добре відомий і знаний в українському суспільстві “мисливець за сепаратистами”, “суддя і прокурор на передовій”, любитель землі, корів, граблів і просто “шалунішка” – пан Ляшко”.

Мабуть, одним з найвідоміших і найпопулярніших щодо Юлії Тимошенко є перифраз – газова принцеса. Його популярність настільки велика, що він став навіть частиною назви книги. Саме такий заголовок має франкомовний варіант книги публіциста Франка Шумана з Німеччини “Аферистка. Справа Тимошенко”.

Принцесою обізвали пані Юлію і під час Помаранчевої революції, забарвивши її у відповідний колір – помаранчева принцеса. Ви не повірите, але й цей перифраз став компонентом назви книги Дмитра Попова та Іллі Мільштейна про пані Тимошенко “Помаранчева принцеса. Загадка Юлії Тимошенко”.

Пізніше з “помаранчевої принцеси” пані Тимошенко виростає у чирвову королеву. Символ серця (червоний партійний логотип “Батьківщини”) нагадує чирву – масть у гральних картах, яку й позначають червоним сердечком. Карта “чирвова дама” виступає символом молодої жінки, коханки чи суперниці в коханні. Також Чирвова Королева – це один з персонажів дитячого роману-казки Льюїса Керрола (справжнє ім’я Чарлз Лютвідж Доджсон) “Аліса в Країні див”. Чирвова Королева “божевільний, кровожерливий і жорстокий диктатор, щупальця якого тягнуться крізь усю Країну Чудес і майже всім наганяють жах” (Т. Андрєєва).

Перифраз Леді Ю перегукується з іншим перифразом – залізна леді. Таке прізвисько свого часу отримала прем’єр-міністр Великої Британії (1979–1990) від Консервативної партія Маргарет Тетчер.

Українська Жанна д’Арк. Даючи інтерв’ю французькій газеті “Ле Монд”, Тимошенко порівняла себе з національною героїнею Франції, сказавши, що пані вона, “як і французька героїня, піддана безпідставному переслідуванню”.

Княгиня Ольга. Послухаємо щодо цього політолога А. Окару: “Журналісти люблять порівнювати Юлію Тимошенко з двома історичними персонажами – Жанною Д’Арк і рівноапостольною княгинею Ольгою. Цих героїнь об’єднує з Тимошенко не лише пасіонарність, воля, непримиренність і радикальний пафос, а й вельми специфічні стосунки з чоловіками. В кожної з них був свій “спаринг-партнер”, з яким вони на певному етапі біографії вступали у протиборство”.

Український Дон Кіхот у панчохах. Донкіхот – це “наївний мрійник, фантазер, який марно бореться за нездійсненні, далекі від реального життя ідеали”.

Лисиця Аліса. Тут одразу невидимі нитки асоціацій ідуть до згадуваної вже казки О. Толстого, де є такий персонаж. Ну а без хитрості в політиці доводиться сутужно.

Сфінкс №1 української політики. У давньогрецькій міфології сфінкс – це “крилате чудовисько з головою жінки й тулубом лева, яке загадуло нерозв’язні загадки”. У переносному ж значенні цим словом позначають “загадкову істоту, таємничу, незрозумілу людину чи й узагалі про щось загадкове, таємниче, незрозуміле”.

Звучать у наших перифразах також і релігійні мотиви: богиня революції, богиня в білому, Юлія Великомучениця. З богинею там усе ніби ясно, а от щодо “великомученика”, то це “1. Назва, яку дала церква тим християнам, що, за переказами, зазнали великих тортур за віру. 2. перен. Той, хто прийняв тяжкі муки за свої переконання, свою діяльність”.

Але не треба думати, що подібні “переназви” придумують виключно журналісти. Активно на цьому полі працюють і політтехнологи. За ті гонорари, які їм плалять політики, вони понапридумують такого, що й на вербі груші поростуть. Але… Це вже зовсім інша історія.