Як  відомо, в кінці минулого місяця у московському храмі Хреста Спасителя проходив Архієрейський собор Російської православної церкви (РПЦ (МП)). Ця подія присвячена ювілею Помісного собору РПЦ 1917–1918 років, не плутати із сьогоднішньою “сергіянсько”-сталінською РПЦ Московського патріархату (РПЦ(МП)), привернула до себе увагу громадськості та ЗМІ. Безумовно, перш за все тим, що у роботі архієрейського собору взяла участь світська особа, атеїст, чекіст, президент, майбутній президент московщини – Володимир Путін. Такого в історії, навіть православної церкви, не було від часів Костянтина Великого.

Але головне, принаймні в Україні, – цей собор на Москві привернув до себе увагу вірних, релігієзнавців, політиків, політологів, архіреїв тим, що на ньому, шляхом пропонованих змін до статуту РПЦ(МП), були начебто суттєво розширені права її  київського філіалу в Україні – УПЦ(МП).

Зокрема, широко повідомлялося, що для УПЦ (МП), в рамках РПЦ (МП) буде створено окремий розділ у статуті Московського патріархату, де статус УПЦ буде прописаний під назвою “Самокеровані Церкви”, що центр управління УПЦ (МП) перенесуть із Москви до Києва, що церковний суд РПЦ (МП) тепер не діятиме в Україні!

І що ж ми маємо в результаті ?

По-перше, виявляється, собор РПЦ(МП) постановив, що він, як і раніше, є найвищою  судовою інстанцією для УПЦ (МП).

По-друге, собор заявив, що: “В своей жизни и деятельности Украинская Православная Церковь руководствуется Определением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви 1990 года “Об Украинской Православной Церкви”, Грамотой Патриарха Московского и всея Руси 1990 года и Уставом Украинской Православной Церкви, который утверждается ее Предстоятелем и одобряется Патриархом Московским и всея Руси” (п.3 определения Собора РПЦ).

Таким чином, відтепер, усі зміни в статуті київської філії РПЦ (МП) в Україні вона має узгоджувати в Кремлі! Такого приниження УПЦ(МП) ще не знала. І якщо центр її управління тепер, начебто, буде знаходитися у Києві, то чому рішення по її статуту мають прийматися в Москві?!

Решения Поместного и Архиерейского Соборов являются обязательными для Украинской Православной Церкви (п. 10 определения Собора РПЦ). Це теж абсолютно нова норма у відносинах між РПЦ(МП) та УПЦ(МП). Річ у тім, що раніше багато рішень  Москви ігнорувалися Києвом de facto. Тепер цьому буде покладено край. Очевидною стає більш жорстка централізація православного життя в Україні.

Більше того, ніколи раніше в історії українських церков не існувало такого поняття як Архієрейський собор, який відсьогодні офіційно, за статутом РПЦ (МП), але не УПЦ (МП) затверджує створення нових єпархій УПЦ (МП) в Україні: “Решение об образовании или упразднении епархий, входящих в Украинскую Православную Церковь, и об определении их территориальных границ принимаются ее Синодом с последующим утверждением Архиерейским Собором. Оце так передача управління у Київ!

Решения Священного Синода действуют в Украинской Православной Церкви с учетом особенностей, определяемых самостоятельным характером ее управления” (п. 11 определения Собора РПЦ). З огляду на те, що згідно статуту УПЦ (МП) у неї є власний  Синод, подібне формулювання свідчить, що українська філія позбавляється всіх форм внутрішнього “автономного” керування.

Що вже власне стосовно духовного життя, то УПЦ: получает святое миро от Патриарха Московского и всея Руси; Внести в статью 25 главы V Устава (“Священный Синод”) пункт следующего содержания: “ф) канонизация местночтимых святых и вынесение вопроса об их общецерковном прославлении на рассмотрение Архиерейского Собора”. Певно, що після канонізації Києвом Петра Могили, якій у своїй практиці намагався копіювати освітні та організаційні форми діяльності Ордену єзуїтів, у Москви урвався терпець і на найвищому московському рівні було вирішено якось “упорядочить” українські канонізації.

У світлі очікуваних вищезазначених змін у статуті РПЦ (МП) “розширення прав УПЦ (МП) в Україні” та створення окремого розділу у статуті РПЦ, де статус УПЦ буде прописаний під назвою “Самокеровані Церкви”, можна розглядати як знущання. Його фінальним акордом є наступна новина: “Имя Предстоятеля поминается во всех храмах Украинской Православной Церкви после имени Патриарха Московского и всея Руси”. Річ у тім, що після початку війни з РФ ім’я московського патріарха перестали  поминати у багатьох храмах України. А прямої юридичної норми яка б закріплювала обов’язкову необхідність поминання його імені у церквах в України, ніколи не було ні в статуті РПЦ (МП), ні в статуті УПЦ (МП).

Очевидно, що якщо верховний правитель Московщини хоче бути схожим на Костянтина Великого, то Кирил на самого Папу Римського.

Московський собор – старт президентської кампанії Путіна

Ватиканський держсекретар П’єтро Паролін їде до Москви

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]