Мойсей української музики Мирослав Скорик

Мирослав Скорик напевно був найтитулованішим композитором України. Він мав звання Героя України, і був фактично єдиним кавалером ордену “За заслуги” першого ступеня та ордену “Знак пошани”. Мабуть він також єдиний із композиторів академічного ґатунку, хто міг бути впевнений, що бодай одну з його мелодій згадає практично кожен українець. Йдеться звісно про мелодію з кінофільму “Високий перевал”.

Мирослав Скорик народився у Львові. Він був внучатим племінником видатної оперної співачки Соломії Крушельницької, і значною мірою саме завдяки їй обрав своєю професією музику. 1947-1953 роки сім’я Скориків провела у вигнанні на Кемеровщині і для того була серйозна причина – старший брат Скорика воював у лавах дивізії “Галичина”, що радянські чиновники не могли лишити непоміченим.

Лише прихід до влади Хрущова дозволив Скорикові повернутись в Україну, а згодом і здобути освіту у Львівській консерваторії (клас композиції А. Солтиса), а потім стажуватись у Московській – в класі Дмитра Кабалевського. По закінченню навчань він починає викладати у Львівській консерваторії і паралельно працює над музикою до кінофільму “Тіні забутих предків” – знакового фільму, мабуть, найвищого досягнення українського кінематографу. Вже наступного року цей фільм здобув кубок кінофестивалю у Римі, а 1966 – золоту медаль в Салоніках.

До кінця 1980-х років Скорик викладав у Київській та Львівській консерваторіях. Йому довіряють не тільки студентів, але й аспірантів, а серед них – такі відомі згодом композитори як Іван Карабиць та Ганна Гаврилець, а одним із перших київських випускників Мирослава Скорика став майбутній герой України Євген Станкович.

90-ті Мирослав Скорик провів за кордоном – він працював у США і Австралії, а в кінці 1990-х повернувся в Україну, де продовжив викладацьку діяльність у Київській та Львівській консерваторіях.

Повернення М. Скорика ознаменувалося ще одним знаковим твором – оперою “Мойсей”. Історія створення цієї опери унікальна – вона була приурочена до єдиного в історії візиту Папи Римського в Україну, і профінансована Ватиканом, що стало знов-таки єдиною світською інвестицією Папи в Україну. Ця обставина дозволила стати “Мойсею” фактично єдиною оперою сучасного українського композитора, яка повноцінно ставилась на сценах декількох українських оперних театрів (у примітці зазначимо, що опера “Йов”, яка з величезним успіхом також ставилась у багатьох містах України і за кордоном нещодавно, все ж не є оперою у строгому розумінні цього слова, залучає значно менший виконавський склад, а відтак і потребує менших фінансових витрат).

У 2005-2010 М. Скорик разом з Є. Станковичем очолював спілку композиторів України. Ці роки практично збігаються з роками президентства Ющенка, і саме у цей проміжок часу обидва композитори здобули почесне звання Героя України. У 2011-2016 Мирослав Скорик працював на посаді художнього керівника Національної опери України, щоправда цей період вдалим в історії Київської опери назвати важко – обмаль сучасного репертуару і звинувачення у фінансових зловживаннях, досі відкриті. Можливо, саме ці прикрі обставини стали однією з причин, чому Скорик покинув цю посаду.

Сьогодні М. Скорик є одним із небагатьох композиторів, музика якого звучить не тільки у звичайних концертах, але і на фестивалях, присвячених його музиці. Наприклад, у 2016-2017 роках Олександр Пірієв проводив фестиваль “3С”, що об’єднав іменитих українських композиторів з прізвищами на літеру “С” – Є. Станюковича, В. Сильвестрова, і звичайно ж, М. Скорика. Концерти цієї серії пройшли у багатьох містах України від Коломиї до Харкова. Серед останніх подій варто згадати серію концертів “Скорик у стилі джаз”, що також проходила в багатьох містах України і присвячена була музиці маестро у більш легкій для сприйняття стилістиці.

Чимало концертів приурочені й безпосередньо дню народження Мирослава Скорика. У день 80-річчя маестро, у Львівській опері з успіхом поставлено його балет “Повернення Баттерфляй”.

Мирослав Скорик пішов у засвіти 1 червня 2020 року в Києві, на 81-му році життя.

Мирослав Скорик – творець епохи

НМАУ імені Чайковського: перейменувати не можна залишити