Індія – не тільки країна, а й величезний субконтинент, що представлений головне трьома найбільшими державами – Індійським Союзом, Пакистаном і Бенгалією (Бангладеш). Розрізнення – більш релігійне, аніж культурне чи історичне. Усі формувалися разом під час експансії аріїв, перших централізованих імперій, у суперництві з греками, або під правлінням монгольских династій.

Пакистан, як і Бенгалія – суто мусульманські країни. Під час проголошення Індійського Союзу вони відмовились вступати в об’єднану державу, і відбувся величезний обмін населенням. Ця трагедія (загинуло декілька мільйонів людей), досі є болючою пам’яттю для всього регіону.

Зрештою, “мусульманська Індія” (Пакистан, одним із духовних засновників якого був вихідець зі Львова, Леопольд Вайс – став Мухаммедом Асадом), таки теж роз’єдналася, але на цей раз – за мовною ознакою. У Пакситані домінувало урду (рідна сестра мови гінді), то в Бенгалії – бенгальска. Варто також додати, що в Індійському Союзі – є своя Бенгалія, “західна”, проте вона населена зараз переважно індуістами. Так, історична Індія пережила два розколи за короткий час (релігійний та мовний) – усього лише 30 років.

Бангладеш – найбільш “неуспішна” з цих трьох країн. На відміну від Індійського Союзу, вона не створила величезний постіндустріальний сектор, на відміну від ІС та Пакістану – ядерну зброю. Сама заснована зокрема й патріотичними офіцерами, що проголосили свою мовну та національну незалежність, вона й суттєво поступається за загальним військовим потенціалом іншим двом “Індіям”.

Проте – гіперконцентрація населення, високий рівень зайнятості в сільському господарстві, відносно м’який національний характер, проблеми в екології, величезний рівень традиційності – все це спільні риси країн регіону. Недостатня урбанізація, прогалини зі зростанням освіти, низька включеність в міжнародні відносини, окрім як постачальника текстильної продукції – все це обрікає Бангладеш на периферійний статус у світі.

Мохаммад Юнус народився в 1940 році. Навчившись як в Дацці, так і в США, він зрештою повернувся на Батьківщину. Керував інформаційним центром щодо підтримки війни за незалежність 1971 року, коли перебував за кордоном. Згодом, його запросили в урядову комісію з планування економіки, але він її покинув заради роботи в місцевому університеті.

Створивши економічну лабораторію, Юнус вирішив проекспериментувати, перевірити свої погляди на саму суть економіки “знизу”. І розпочав проєкт так званого “мікрокредитування”, зі стартового капіталу в 27 доларів.

Ці 27 доларів зрештою змінили світ – Юнус надихнув схожі експерименти зрештою більше ніж в ста країнах світу, зокремаі – розвинутих. Економічне передбачення, що було частиною теорії справдилося. Бідні могли стати більш заможними, без держави або великих банків чи корпорацій.

Основа моделі Юнуса – не в унікальності власне розуміння економіки, а скоріше в глибині цього розуміння. Сільські мешканці Бенгалії не мали ні достатніх коштів, ні віри в себе для підприємницької ініціативи. Державна допомога може прогодувати їх “рибою”, але не дасть “вудку” – тобто, бачення самим економічним агентом, чим він може заробляти в майбутньому. Великим корпораціям і банкам нецікаві бідні позичальники без застави, що не мають ані досвіду, ані освіти. Тому економіст зробив припущення – вони там, “знизу”, самі краще знають де є опції та можливості заробити. Їм – видніше. І якщо великі банки наймають кредитних аналітиків для оцінки великих проєктів, то робити таку прискіпливі аналітику щодо малих позичальників немає сенсу. Модель повинна бути більш подібна до страхових фірм – спиратися на соціальні фактори для визначення можливості позики, та спрощений “бізнес план”, і може бути розказаний навіть “на словах” – письменність у Бенгалії також тоді була низька.

Спробуємо узагальнити основні “передбачення”, або пропозиції моделі Юнуса:

  • економічні агенти (навіть найменші) самі знають куди краще вкладати кошти;
  • важливо перевіряти не стійкість ідеї навіть (ідеї будуть на початках самі прості), а соціальні зв’язки позичальника, його чесність, зокрема щодо вказаних даних;
  • позики видаються під невеликий відсоток та на невеликий час – отже, повинні бути пов’язані з невеликим оборотними циклами;
  • покриття: позики повинні бути не ексклюзивними “по зв’язках”, а інклюзивними, і залучати якнайрширші маси населення;
  • урядування: важливо щоб люди у своїх невеликих спільнотах мали власні способи розв’язання суперечок, “сільські уряди”, як й будуть згодом зацікавлені в економічному розвитку свого невеличкого “ком’юніті”.

Це особливо нагально для нас, бо зараз наша країна, розробляє зміни до власних програм кредитування бізнесу (програма “5-7-9”) особливо на фоні необхідності виходу з економічної кризи, спричиненою карантином у світі. Юнус і сам розпочав впровадження та розробку своєї програми на фоні голоду, що охопив Бангладеш 1974 – зокрема як наслідок недавніх військових дій.

Що можна було б сказати, щодо моделі Юнуса до України? Спрощення документації для кредитування бізнесу вже анонсовано Кабміном, до того ж як суми, так і строки кредитування в нас порядоково більші. Це викликано зокрема відсутністю таких величезних нерозвинутих сільських громад, як в Бенгалії, що можуть бути одночасно і ринком, і контролером. У кожній країні – свій рівень необхідної економічної “бізнес-ініціативи”.

Утім, аналіз соціальних зв’язків позичальника – це дуже цікава ідея. Наприклад, Юнус переконався що кращі позичальники – жінки (зрештою, 96% кредитів поверталося саме ними). Проте, що могло би бути критерієм в нас – кількість друзів у фейсбуку? Або все ж таки неформальний робочий досвід? Критерії повинні бути зрештою верифіковані.

Юнус відноситься до тих неоліберальних мислителів, які щиро вірять у те, що “економіка здатна і сама себе виправити”. І при наданні відповідних умов для різних груп, рівність буде встановлена в природній спосіб. До таких же мислителів можна віднести й американського індійця Амартія Сена – ще одного Нобелівського лаврета.

Свою Премію Юнус отримав 2006 року, як тріумф визнання його бачення у світовому масштабі. Ця премія – необхідний політичний жест світової спільноти, щоб відзначити загальну занепокоєність в боротьбі з бідністю і нерівністю. І хоча зрештою, весь проєкт був підданий критиці, самого Юнуса бенгальский уряд фактично усунув від заснованого ним “Grameen Bank”, проте ідеї цього бенгальця і досі надихають економістів й уряди у всьому світі в пошуку нетрадиційних виходів з “епохи бідності”, забезпечення природного процвітання, без завдання незворотної шкоди природі.

Сам же Юнус двічі одружений. Першою його дружиною стала Віра Форостенко, їхня дочка Моніка – відома оперна співачка. Коли Юнус 2008 року відвідував Україну, він був разом із Монікою – вона хотіла більше дізнатися про своє коріння. Батьки її матері Віри, емігрували після Другої світової війни, та зрештою осіли в Трентоні – відомому місті з українською післявоєнною діаспорою.

Так поєдналися в глобальному світі два бачення, дві країни, два народи. Вирватися з бідності, стати незалежними, мати глобальну місію – ось три наріжних камені філософії Мохаммада Юнуса. Аж як вже нагально зараз вони пасують мотивації українців.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram