Щоб зрозуміти місто – треба у ньому пожити. Приміром, те, що Львів пахне кавою – відомий факт усій країні. Однак, чи асоціює хтось Львів із польськими горішками в шоколаді, загорнутими у яскраво-жовтий мішечок з дивним клоуном на обкладинці? Напевно, для когось це прозвучить дивно і дико, адже є всім відома “реберня”, ресторани і всілякі заклади, що один поперед одного хизуються своїми принадами. Але Львів має смак солодких горішків. І вона була у цьому глибоко переконана.

Щодня, перед тим, як заходити на роботу, вона забігала у міні-маркет за рогом, щоб їх купити. Ця звичка стала подібна до наркотичної. “Горіхозалежна” дівчина не завжди комфортно почувала себе у цьому новому місті. Переважно вона швидко адаптувалася та могла знайти свій куточок будь-де, однак, Львів був її мрією протягом багатьох років, тому життя тут вона сприймала, як особливий подарунок долі.

Майже півроку тому вона приїхала сюди, щоб відсвяткувати свій День народження. Тоді довелося “чесати” через усю країну та робити чотири пересадки, щоб потрапити до найромантичнішого міста Західної України. Але далека дорога її ніколи не лякала, а навіть – навпаки. Вона любила в дорозі геть усе: і традиційні душевні філософські розмови із сусідами, і плавні коливання вагонів, які наспівували їй колискову та відправляли мандрувати до країни кольорових снів. Навіть розчинна кава видавалась їй смачною та особливою. Тому їхати добу, щоб день погуляти по місту – для неї було цілком нормальним явищем.

Читайте також: Де шукати щастя?

Зимова холоднеча огорнула Львів морозним повітрям. Різдвяні вогники і пісні лунали звідусіль та чарували магією українських традицій. З середини грудня Львів з пієтетом і трепетом вдягає своє різдвяне вбрання, як наречена, яка вперше виходить заміж. Тому опинитися тут у ці дні – справжня винагорода для затятого мандрівника. І вона це знала, тому і вирушила у цю спонтанну мандрівку.

“Спочатку я хочу посидіти в кав’ярні, потім ми заселимось у квартиру, далі будемо гуляти, а увечері підемо в театр Курбаса”, – озвучувала вона план дій чоловікові. Все склалося так, як бажала, бо це ж був її день! І вона закохалася. Закохалась у місто, яке гонорово заплутувало її думки вигинами європейських вуличок. Воно туманило і чарувало своєю туристичною обгорткою. Воно паморочило скроні запахами своїх смаколиків і дивувало розмаїттям алкогольних виробів.

“Це мій найкращий День народження! Я хочу втекти від усього! Хочу тут жити!”, – стрибали її думки одна поперед одної. Збентежена такими підсвідомими поривами, увечері вона сіла в свій потяг і поїхала геть. Але тепер ця божевільна ідея не давала їй спати. “Як це поїхати жити у Львів? Навіщо? Є ж робота, сім’я, хороше місто”, – думала вона.

Часто, коли людина щось забажає, але не може цього отримати, то намагається придушити цю думку. Різко і жорстко вириває цей паросток із своєї свідомості, як професійний хірург відрізає омертвілу клітковину. І все це для того, щоб здаватися правильним і раціональним. Але ж якщо завжди намагатися бути правильним, то можна збожеволіти?

Через деякий час вона заховала це бажання глибоко у своїй душі, але не врахувала головного – наші думки матеріальні. Вже через кілька місяців їй надійшла пропозиція переїхати до Львова, а ще через півроку вона це зробила.

Її мрія стала реальністю. Щодня вона блукала дивовижними вуличками міста Лева та вдихала аромат його парфумів. Вона любила його в мороз і в дощ. Вона знала, що інколи Львів не має настрою, бо прийняв забагато гостей. А увечері місто перебуває “на піку” (недарма найвища вершина Львівщини зветься Пікуй) своїх можливостей дістатись додому, бо кожен його мешканець щовечора вступає у ці шалені перегони. Вона знала також, що на собор святої Ельжбети і Ольги краще дивитись вночі, бо тоді він має містичний вигляд. Розуміла, що по велодоріжкам краще не ходити так, як це роблять у інших, менш цивілізованих, містах. Вона обожнювала його музику. Коли місто огортали сутінки вслухалась у його рокові, з перебивками на класику, треки. Його раритетні будівлі бачили сотні, тисячі, а може й мільйони таких, як вона – замріяних і спостережливих. І він, як справжній актор, підігравав своєму черговому партнеру – новому туристу, який готовий віддати усі свої багатства за нові враження і насолоди, які Львів так безсоромно пропонував на кожному кроці.

“Ці усміхнені люди не такі вже й прості. Їх не так просто розкусити. Вони, як горішки”, – прийшло розуміння через деякий час. Бо зустрічатися і жити разом – різні речі. Побут завжди ускладнює деякі моменти співіснування і не завжди з красенями, такими як Львів, комфортно удома. А романтичний період зустрічей рано чи пізно закінчується. Але таке розуміння приходить тільки з досвідом. І навіть найбожевільніша ідея може стати пригодою всього життя.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram