А ми ведемо мову далі про теорію детективу. Детектив небезпідставно вважають міською казкою. Теоретик і практик детективу Андрій Кокотюха про цю характеристичну рису детективних творів пише: “Відомий радянський дослідник детективного жанру Григорій Анджапарідзе в численних публікаціях відстоював не ним придуману тезу про спорідненість детективної літератури та всіх її різновидів із народними казками. У найбільш однопланових історіях про розкриття злочинів завжди присутнє ідеальне Добро, якому протистоїть абсолютне Зло. Наприклад, Змій проти Кожум’яки. Чи Іванко проти царя Поганина. Якщо накласти лубочну казкову схему на літературні дитячі казки, то Пітер Пен буде битися з капітаном Гаком, у якого замість руки – залізний гак, а людське дитинча Мауглі оголосить газават тигру-людожеру Шерхану. Згадка про людожерів не даремна. Якщо детектив – це казка для дорослих, причому казка – міська, бо жанр репрезентує насамперед урбаністичну культуру, то улюбленим абсолютним злом такого казкаря здебільшого стає людожер. Отже, Томасом Гаррісом у романі “Мовчання ягнят” була обрана схема, згідно з якою тендітна молода дівчина з романтичним іменем Клариса Старлінг (у прізвищі – натяк на “зіркове”, тобто, небесне походження героїні) протистоїть чудовиську як такому – психіатру-людожеру з не менш промовистим ім’ям – Ганнібал Лектер”.

Чому так? Тому що, як свідчить Тібор Кестхеї, “непогамовна спрага казки корениться десь у самій глибині кожної людської душі. Тому що народна казка й відіграє настільки незамінну роль в дитячі роки, на зорі літературного розвитку народів і навіть у більш пізні часи. Чи варто дивуватися, що вона пробивається в найрізноманітніші писемні жанри, розчиняється в романах, новелах та інших епічних творах, стає використовуваним інколи резервом письменників усіх часів”.

З одного боку, у детективі звичайно зображають те, що могло б відбутися, але чого не було. І казкові події автор переносить із таємничих готичних лісів чи тридев’ятих земель у сучасне йому місто. Знаний майстер детективних творів Гілберт К. Честертон про це каже таке: “Рано чи пізно повинна була виникнути груба, популярна література, яка розкриває романтичні можливості сучасного міста. І вона виникла-таки у формі популярних детективів, таких же грубуватих і таких, що розпалюють кров, як балади про Робін Гуда”.

Будучи літературою про місто, детектив зазвичай відображає сучасне автору життя. Шведський детективіст Пер Вале (що у співавторстві з Маєм Шеваллем написав декалогію “романів про злочин”) щодо цього факту зазначає: “Задум наш полягав у тому, щоб, використовуючи форму детективного роману, зобразити шведське суспільство, його тіньові сторони, його проблеми, його розвиток упродовж десяти років, що складають час дії серії”.

Про місто як місце, що стало притулком для детективного жанру, Гілберт К. Честертон говорить: “Перша найважливіша позитивна риса детективу полягає в тому, що це – найбільш рання і поки єдина форма популярної літератури, в якій виразилося певне відчуття поезії сучасного життя. Люди століттями жили серед високих гір і вічних лісів, перш ніж усвідомили їхню поетичність; можна з достатньою підставою припустити, що далеким нашим нащадкам димові труби, можливо, здадуться такою ж яскравою метафорою, як гірські піки, а вуличні ліхтарі – такою ж старою і природною прикрасою пейзажу, як дерева. У цьому процесі усвідомлення великого міста як чогось первісно-дикого й очевидного як даність детектив, безумовно, відіграє роль “Іліади”. Читач, звичайно, помітив, що герой або розслідувач у цих детективних історіях мандрує Лондоном, самотній і вільний, як принц у чарівній казці, і в ході цієї непередбачуваної подорожі випадковий омнібус набуває первинних кольорів казкового корабля. Вечірні вогні міста починають світитися, як очі численних домових – хранителів таємниці, хай і дуже грубої, яка відома письменникові, а читачеві – ні. Кожен вигин дороги, немов перст указуючий, веде до розв’язання загадки; кожен фантастичний контур димових труб на тлі неба, схоже, несамовито і глузливо натякає на значення таємниці”.

Наостанок – цікавий факт: 32-й президент США (1933-1945) Франклін Делано Рузвельт придумав загадку, відгадка якої привернула увагу багатьох детективістів (серед них – і С. С. Ван Дайн). 1935 року з’явилася збірка новел цих авторів (“Детективна історія президента – думка підказана Франкліном Делано Рузвельтом”), яка багато разів перевидавалася.

Читайте ще про літературу від Васильченка:

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram