Мирослав Луцишин. Тема участі дітей у війнах – надзвичайно складна і дражлива. По-перше тому, що за нормами сучасного міжнародного права, залучення дітей до участі у бойових діях (навіть добровільне) є протизаконним. По-друге тому, що таке залучення мало місце в усі часи і відбувається нині, але ставлення до нього в різні періоди і в різних суспільствах було неоднаковим. По-третє тому, що конкретні обставини, пов’язані з участю дітей у бойових діях, зазвичай погано документуються. А це неминуче породжує численні легенди й домисли.

Сьогодні згадаємо українського хлопчика Мирослава Луцишина, якого чимало вітчизняних дослідників називають наймолодшим учасником Першої світової війни. За браком документальної бази навряд чи можна стверджувати про це з абсолютною певністю. Але те, що він був одним із наймолодших – безперечно.

Мирослав Луцишин
Мирослав Луцишин в австрійському однострої. Фото з журналу “Літопис Червоної Калини”, ч. 11 за 1936 рік

Мирослав (Славко) Луцишин народився 22 травня 1908 року в селі Загребелля під Тернополем. На початку Першої світової війни його батька забрали до австро-угорської армії. Невдовзі той потрапив до російського полону. Фронт пролягав територією Східної Галичини, в зоні бойових дій опинилася й Тернопільщина. Мати Мирослава була евакуйована до табору біженців і виселенців у місті Ґмюнд (Нижня Австрія). Хлопчик при цьому загубився. В липні 1915 року під час боїв в районі села Озерна (нині Зборівського району Тернопільської області) він дістав поранення і потрапив до військово-польового шпиталю 3-ї австро-угорської армії. Дитину вилікували й залишили служити санітаром при тому ж таки шпиталі. Славко допомагав доглядати поранених і хворих вояків. Так семирічний український хлопчик став солдатом медичної служби, а отже, повноцінним учасником війни.

Мирослав Луцишин
Фото з журналу “Літопис Червоної Калини”, ч. 11 за 1936 рік

Восени 1915 року Мирослава відправили у складі 19-ї санітарної колони на Балканський фронт, де Австро-Угорщина воювала проти Сербії і Чорногорії. Після окупації цих країн у 1916 році хлопець опинився на Італійському фронті, у південному Тіролю. Там він і служив до самого кінця Першої світової. Отже, цілих три роки Мирослав Луцишин був санітаром в австро-угорській армії, пройшовши три фронти. Участь у війні почалася для нього у 7-річному віці, а закінчилася в 10-річному.

Мирослав Луцишин
Мирослав Луцишин – санітар австро-угорського військового шпиталю. Фото з журналу “Літопис Червоної Калини”, ч. 11 за 1936 рік

Відомості про подальшу долю Мирослава уривчасті. Очевидно, після завершення війни та розпаду Австро-Угорщини він зміг повернутися додому. В листопаді 1936 року про нього написав журнал “Літопис Червоної Калини”, який видавався у Львові. Серед іншого видання повідомляло, що на той момент Славко був студентом і вивчав медицину. Як і чимало галицьких юнаків і дівчат, він міг співпрацювати з ОУН. За даними польського історика Чеслава Бліхарського, Мирослав загинув під час Другої світової війни. 9 жовтня 1943 року невідомі застрелили його у середмісті Тернополя, біля тристороннього годинника (зараз тут сквер імені Шевченка).

Протягом тривалого часу Мирослав Луцишин залишався забутою постаттю, аж поки його історією не зацікавилися тернопільські краєзнавці. Їхніми зусиллями та за сприяння небайдужих містян, 29 серпня 2015 року в тернопільському гідропарку “Топільче” відкрили пам’ятник. На ньому викарбувано: “Тернополянину Славку Луцишину – наймолодшому вояку Першої світової війни”.

Сербський солдат Момчило Гаврич, знаний у світі як наймолодший учасник Першої світової війни. Фото: beseda.rs

За межами України про нашого співвітчизника, вірогідно, нічого не знають і досі. Наймолодшим з відомих учасників Першої світової вважають серба Момчила Гаврича (1906–1993), який пішов воювати із міркувань помсти: солдати-хорвати з австро-угорської армії вбили його родину і спалили будинок. У сербській армії він навіть отримав звання піднаредника, що відповідає молодшому сержантові. Проте Момчило Гаврич був старший за Мирослава Луцишина і вступив до війська, коли мав 8 років.

Принагідно зазначимо, що історія знає багато прикладів участі неповнолітніх у війнах і воєнних конфліктах. Згадаймо хоча б сумнозвісний “хрестовий похід дітей” (1212 рік), “битву дітей” у Парагвайській війні (1869 рік) або ж “львівських орлят” у боях за головне місто Галичини (1918–1920 роки). І в Першій, і в Другій світовій брали участь сотні тисяч дітей і підлітків. Один із наймолодших – 6-річний “син полку” Сергій Альошков. Під Сталінградом 1942-го він допоміг врятувати командира, за що отримав медаль “За бойові заслуги”.

Мирослав Луцишин
Пам’ятник Славкові Луцишину у Тернополі. Фото: zz.te.ua

Нині згідно з чинними Додатковими протоколами від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також Римським статутом Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року, використання у збройних конфліктах дітей віком до 15 років кваліфікується як військовий злочин. На превеликий жаль, ці постанови фактично ігноруються у більшості “гарячих точок” планети. І це не тільки М’янма, Ірак або Сомалі. Раз по раз у ЗМІ можна натрапити на повідомлення про використання дітей бойовиками на Донбасі.

УВГК. Початок творення українського війська

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram