Цікавий факт: 12 квітня, в один день із Юрієм Лисянським, який здійснив морську навколосвітню подорож, народився інший славетний український мандрівник – Микола Пржевальський. З тією різницею, що подорожував він не морем, а суходолом. І цього самого дня, у 1961 році, ще один українець – Сергій Корольов – керував запуском корабля “Восток-1” власної розробки, який вперше в історії відправив людину опановувати космічний простір.

Найдавнішим відомим пращуром Миколи Пржевальського вважається запорізький козак Корнило Онисимович Паровальський, або ж Кирило Перевал. Він вступив на польську службу під час Лівонської війни 1558-1583 років проти московитів і брав участь у взятті міста Полоцьк у Білорусі. Правитель Речі Посполитої Стефан Баторій надав йому шляхетство. Із плином часу нащадки Паровальського полонізували своє прізвище і стали називатися Пржевальськими. Зі знищенням Речі Посполитої вони стали дворянами Російської імперії, а дід нашого героя перейшов із католицтва в православну віру.

Микола Михайлович Пржевальський з’явився на світ 12 квітня 1839 року в селі Кімборово Смоленського повіту Смоленської губернії (нині не існує; розташовувалося неподалік сучасного села Муригіно Починківського району Смоленської області РФ). Там був маєток його матері. Після передчасної смерті батька родина жила дуже скромно, коштів бракувало, тож закінчивши курс Смоленської гімназії, Микола вирішив піти на військову службу. Швидко вислужився до офіцерських чинів, а потім, завдяки колосальній працьовитості й наполегливості, вступив до престижної Миколаївської академії Генерального штабу й успішно її закінчив.

Але військова кар’єра не надто цікавила Миколу. Він марив подорожами. Навіть курсова робота в академії була присвячена військово-статистичному оглядові далекого Приамурського краю. Мрії почали здійснюватися 1867 року, коли Пржевальський отримав службове відрядження до Уссурійського краю (Далекий Схід). Водночас, Сибірський відділ географічного товариства доручив йому описати місцеві флору та фавну, зібрати зоологічну й ботанічну колекції.

Природа Далекого Сходу припала до душі Пржевальському.

“Дикість, обшир, свобода безмежно мені сподобалися, – писав він. – Мисливський собака знайде вам ведмедя або соболя, і тут же поруч можна зустріти тигра, який не поступається розмірами та силою мешканцеві джунглів Бенгалії. Урочиста велич тутешньої природи не порушується присутністю людини”.

Результатом першої експедиції стали праці “Про інородницьке населення в південній частині Приамурської області” та “Подорож до Уссурійського краю”. Географічне товариство вшанувало їх срібною медаллю, а військове міністерство перевело Пржевальського служити до Генерального штабу.

Від 1870 до 1886 року Микола Пржевальський здійснив чотири великі експедиції в Центральну Азію, побувавши також у Китаї, Монголії, на Тибеті. За цей час вдалося подолати 31 500 км, описати тисячі видів тварин і рослин. Найбільшими заслугами Пржевальського як мандрівника вважають дослідження гірської системи Куньлунь, яка простягається від Паміру до Сино-Тибетських гір, хребтів Північного Тибету, витоків Жовтої ріки (Хуанхе) – однієї з найбільших в Азії. Пржевальський відкрив низку нових форм тварин, деякі з яких отримали назви на його честь – це знаменитий дикий кінь Пржевальського, повзик Пржевальського, сцинковий гекон Пржевальського, строкатка Пржевальського й метелик Пржевальського. На честь мандрівника також названо нововідкриті види рослин – багульник, шавлія, жузгун, рогіз, шоломниця, цибуля.

За свої відкриття Микола Пржевальський був нагороджений золотими медалями багатьох европейських географічних товариств – Лондонського, Паризького, Стокгольмського, Берлінського, Італійського, а також Костянтинівською медаллю – найвищою нагородою Російського географічного товариства. 1886 року він також отримав військовий чин генерал-майора.

В усіх подорожах Пржевальський ретельно вів щоденник, який став основою для подальшого написання книг-звітів. Так побачили світ праці “Подорожі до Центральної Азії”, “Монголія і країна тангутів”, “Четверта подорож до Центральної Азії”, “Від Кяхти до джерела Жовтої ріки”.

Конвой 4-ої експедиції Н. М. Пржевальського. Сидять (зліва направо): Нефедов, Іванов, Перевалов, Соковніков, Полуянов, Юсупов. Стоять (зліва направо): Ірінчінов, Безсонов, Добринін, Дорджеєв, Хлєбніков, Блинков, Протопопов, Телеш, Родіонов, Жарник, Жарко, Максимов

1888 року Микола Пржевальський разом зі своїми учнями й послідовниками вирушив у п’яту експедицію до Центральної Азії, але під час неї захворів на черевний тиф і 1 листопада помер. Поховали його поблизу міста Каракол (сучасний Киргизстан), який після цього й до 1992 року мав назву Пржевальськ. Поруч із могилою створено музею великого мандрівника. Пам’ятають нащадка запорозьких козаків і в Україні: на честь Миколи Пржевальського названо вулиці в Києві, Харкові, Дніпрі, Донецьку, Запоріжжі, Луганську, Рівному, Луцьку, Івано-Франківську, Ужгороді.