Микола Кузнецов – відомий український художник. Свого часу він був дуже популярним, його картини купували Павло Третьяков, імператорська родина та великі музеї. Такого успіху він досяг, завдяки вродженому таланту, адже через свою непосидючість він не закінчив Академії мистецтв. Дмитро прекрасно володів пензлем, йому однаково хороше вдавалися як пейзажі, так і портрети. Сам же Кузнецов послужив прототипом зображеного ката на картині Іллі Рєпіна “Микола Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох невинно засуджених”, а також старшого сина Тараса Бульби – Остапа (козак з перебинтованою головою) на картині “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.

Микола народився 14 грудня 1850 року в селі Степанівка Херсонської губернії (нині Одеська область). Батько Дмитро Кузнецов був штабсротмістром, родина володіла чималими землями, жила заможно. Син, народжений у достатку, не надто переймався освітою, а тому в Одеській гімназії вчився абияк. Єдине, що йому подобалося – полювання та фізкультура, ну ще трохи малював. Мати, помітивши це, відправила Миколу до Фрідріха Мальмана (директора рисувальної школи). За рік Кузнецов проявив себе здібним учнем.

Коли Миколі виповнилося 26 – подався до Петербурга. Як син військового, він вирішив піти стежкою батька й вступити до гвардії. Але не вийшло. Командир гвардії, барон Ессен, захворів, авдієнція не відбулася. Тоді Кузнецов несподівано для всіх вирішив вступити до Академії мистецтв і став вільним слухачем. Непосидюча натура заважала студенту систематично здобувати знання. Він надовго покидав Петербург і проводив час вдома. Попри успіх в академії, срібні медалі та відзнаки, за три роки керівництво навчального закладу наполегливо рекомендували Миколі залишити навчання. 1879 року Кузнецов повернувся в рідну Степанівку. Але малювати не припинив і продовжив займатися живописом.

Невдовзі, до маєтку Кузнецових на польові роботи прибули заробітчани з Волинської губернії. Серед них була дівчина, яку звали Ганна. Вона одразу запала в серце Миколі. Мати, помітивши, що це захоплення переросло в кохання (а така невістка їй аж ніяк не підходила), вислала заробітчанку. Тут Кузнецов проявив свій характер і дівчину повернули.

Офіційно пара взяла шлюб у лютому 1888 року. На той момент у них вже було двоє дітей. У 1880-му народилася донька Марія, у майбутньому знаменита оперна співачка Маріїнського театру та солістка трупи Сергія Дягілєва. За рік після Марії народився син Михайло, а вже в шлюбі – Людмила.

Кузнецов любив подорожувати, тим паче, що цьому дозволяли фінанси. Він відвідав Францію, Німеччину. Під час европейського вояжу познайомився із пейзажистом Іваном Похитоновим, теж уродженцем Херсонської губернії.

Повернувшись додому, Микола став постійним учасником виставок Передвижників. Як людина товариська, він приятелював із багатьма митцями, які охоче приїздили до нього на гостини. Серед них часто бували в маєтку Киріак Костанді (найближчий друг, який був свідком на вінчанні Кузнецових), Ілля Рєпін, Валентин Сєров, Леонід Пастернак, Михайло Врубель, Панас Саксаганський та Федір Шаляпін.

У 1889 році, хизуючись силою перед друзями (посадив на плечі двох чоловік і підняв із землі 32-кілограмову гирю), розтягнув зв’язки, як результат – багато років пересувався на милицях, а працювати доводилося сидячи.

У 1890 році Кузнецов став одним із засновників Товариства південноросійських художників (об’єднання любителів художнього мистецтва України, найбільше творче угруповання на території України кінця XIX – початку XX століття, діяло в Одесі з 1890 до 1922 року).

У 1893 році Дмитро замешкав в Одесі, брав активну участь у культурному житті міста, а два роки по тому його запросили обійняти місце професор керівника класу батального мистецтва при Петербурзькій академії мистецтв.

У 1897 році професор Кузнецов відмовився від посади та повернувся до Одеси. Тут він побудував собі майстерню, а також галерею, в якій розмістилася його колекція живопису. Тут були представлені полотна Іллі Рєпіна, Валентина Сєрова, Івана Крамського, а також низка картин французьких майстрів, твори яких Кузнецов придбав у паризьких салонах.

Талановитий митець став дуже популярним серед одеської богеми. У його майстерні регулярно збиралися відомі представники місцевої інтелігенції, художники, приїжджі знаменитості та діячі культури.

У 1900 році Кузнецов отримав звання академіка та професора Академії мистецтв. Його твори виставлялися в Парижі, також брав участь у виставці російського живопису й скульптури у Бруклінському музеї (Нью-Йорк) й експонувався в Чикаго.

Коли розпочалася революції в 1917 році Кузнецов не підтримав її. У 1920 році він був змушений емігрувати до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (із 1929 року – Югославія). На Балканах він як і раніше багато працював, писав переважно портрети на замовлення, брав участь у різноманітних виставках, зокрема в США.

2 березня 1929 року Микола Кузнецов відійшов у засвіти. Похований у Сараєво.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram