21 березня 1522 року в Стамбулі, у розкішному палаці Топкапи народилася дівчинка – донька Сулеймана I та його улюблениці Гюррем (Роксолана).
Ім’я Міхрімах, скоріше за все, походить від назви сьомого місяця іранського сонячного календаря – mihrimah, що дослівно з перської може означати “Сонце і Місяць”. У джерелах і документах Османської імперії найпоширеніші варіанти прочитання цього імені: Міхрмах і Міхрюмах.
Але традиційно в художній літературі використовується найпопулярніший варіант – Міхрімах. Однак існує легенда, що в момент народження дівчинки валіде-султан Айше Хавса (мати султана) вийшла на терасу та побачила на небі “зустріч” Сонця і Місяця, тому й нарекла онуку цим ім’ям. “Місяцелика дівчинка” – так називали принцесу.
У маленької султани було четверо рідних братів: Мехмет (помер у 22 роки), Селім (майбутній падишах), Баязид (протистояв Селіму, страчений за наказом батька у 36 років), Джихангір (помер у 23 роки) та брат по батькові Мустафа (страчений за наказом батька у 38 років).
Міхрімах була єдиною донькою султана. Але деякі дослідники припускають, що у Сулеймана було ще дві дочки, одна з яких померла до народження Міхрімах, а інша досягла зрілості й вийшла заміж. Єдине, на що спираються науковці – напис на могилі в мавзолеї молочного брата султана Ях’ї-ефенді. Там зазначено ім’я Разіє-султан, про яку більше жодних відомостей нині немає.
Міхрімах виховували відповідно до звичаїв, чималий вплив на дівчинку мала Гюррем. За свідченнями сучасників, султана була дуже вродливою. Мала вишукані манери, була розумною, уміла підтримати будь-яку бесіду, чим заворожувала співрозмовників. Мала хист до віршування, вільно володіла декількома мовами, цікавилася державною політикою і не обділяла увагою проблеми свого народу.
Після страти Ібрагіма-паші, у Сулеймана з’явився новий фаворит – Рустем-паша, який від султанського зброєносця дослужився до третього візира й увійшов до Дивану (вищий орган виконавчої, законодавчої чи законо-нарадчої влади низки ісламських держав).
У 1539 році 17-літню Міхрімах віддали заміж за Рустема. Вважається, що цьому посприяла Гюррем, щоб укріпити свою владу в протистоянні шехзаде Мустафи – головного претендента на султанський трон. Адже за законом Фатіха (османський закон про престолонаступництво) султан після сходження на престол мав право страчувати своїх братів задля спокою в державі, тож під загрозою опинялися чотири сини Хасекі-султан.
Це розуміли й прибічники шехзаде Мустафи, тому всіляко намагалися протистояти цьому шлюбу. Навіть ширили чутки про те, що Рустем хворий на проказу. Сулейман, щоб упевнитися, відправив до майбутнього зятя лікаря, який не підтвердив діагнозу. А все через те, що на одязі паші знайшли вошу – за тодішніми уявленнями, ці паразити не могли жити на прокажених.
Було вирішено, що наречений здоровий. Про цей випадок швидко дізналися за межами султанського палацу, а потім жартували: “Сильним і щасливим зробиш ти народ, якщо вчасно знайдеш у себе вошу”. Тож попри всі інтриги, Рустем все-таки увійшов у родину, отримавши титул дамат (зять султана).
Навесні 1541 року султан зняв із посади великого візира Лютфі-пашу (чоловіка Шах-Султан, яка була сестрою Сулеймана). Цю високу посаду обійняв Сулейман-паша, а Рустем став другим візиром. За кілька років між Сулейманом-пашою та Хюсревом-пашою під час засідання Дивану сталася сутичка, свідком цього був султан.
За це обох пашів зняли з посад, а Рустем, за правом наслідування, став великим візиром Османської держави (найголовніший міністр султана Османської імперії, який користувався його абсолютною довірою і який замінюється лише особисто султаном. Саме у великого візира зберігалася печатка імперії, він міг скликати інших візирів для вирішення державних питань).
У шлюбі Міхрімах-султан та Рустема паші народилася донька Айше Хюмашах і, щонайменше, один син. Чи щасливо жило подружжя – не відомо. Хоча дослідники схиляються до версії, що так. Спокійний характер дружини гасив бурхливий та ревнивий норов паші. Хай там як, та після смерті Рустема 1561 року Міхрімах більше заміж не виходила (хоча за тодішніми законами їй дозволялося це зробити). Вона з головою поринула у благодійність.
Спочатку султана звеліла добувати мечеть, яку розпочав її чоловік. Оздобила її дорогим кахлем, орнаменти яких нагадують малюнки на тканині. Вона це зробила в пам’ять про Рустема-пашу, який любив дорогий текстиль, підтримував розвиток шовкової промисловості й сам одягався в розкішний шовк і парчу.
Своє ім’я Міхрімах увічнила у двох зведених мечетях. У першій – два мінарети, а друга має всього один – як символ своєї самотності. І ця мечеть є уособленням самої жінки. Досі на вустах місцевих жителів ходить одна легенда, що архітектор, який будував ці мечеті, був закоханий у султану. За його задумом ці дві споруди спеціально були розміщенні так, що в день народження Міхрімах, коли сонце зникає за однією мечеттю, місяць сходить над іншою.
Що ж до політики, то прямих доказів її винуватості в страті брата Мустафи немає. Проте чимало дослідників упевнені, що трійця Гюррем, Рустем і Міхрімах своїми інтригами підвели султана до рішення стратити свого первістка.
По смерті матері, вплив Міхрімах у Топкапи був величезним. Вона стала фактично валіде-султан (зазвичай це звання отримувала мати правлячого султана в Османській імперії, очолювала гаремну ієрархію. Цей титул носили 23 з 36 матерів султанів). Окрім цього, була вірною радницею султану. Коли його не було в столиці – писала листи, в яких сповіщала батька про всі новини. Вона, як і покійна валіде, підтримувала на шляху до престолу свого брата Баязида, але потім стала на сторону Селіма. Коли ж відійшов у засвіти й Сулейман, а на престол сів Селім, Міхрімах стала найвпливовішою жінкою і однією з представниць Жіночого султанату (період в історії Османської імперії, що відзначався незвично великим впливом жінок на державні справи).
Навіть після смерті Селіма ІІ, коли трон зайняв його син Мурад III, вплив султани не зменшився. Але втомившись від справ, вона покинула гарем і доживала віку у старому палаці. Небіж виділяв чималі кошти на її утримання.
У 1578 році Міхрімах покинула цей світ. Їй було 56 років. Вона пережила своїх батьків і всіх братів. За наказом султана Мурада III її поховали в тюрбе батька в мечеті Сулейманіє, що підкреслило її особливий статус – єдиної та найулюбленішої дочки султана.
Фото: Мечеть Міхрімах Султан
Анна Ярославна – Anne de Kyiv. Жінки в історії
Олександр Лотоцький: Москва розуміє лише силу
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
