Михайло Григорович Водяной – видатний та колоритний актор. Якщо згадати фільм “Весілля в Малинівці”, то одразу пригадується персонаж Попандопуло, ад’ютант Грициянів, якого і зіграв Водяной. Але кіно було не головним у житті актора, він присвятив себе театру музичної комедії в Одесі (нині Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного).

Михайло народився 23 грудня 1924 року в Харкові. Батько обіймав високу посаду у відділі постачання, мати була домогосподаркою, опікувалася дітьми. Майбутній актор ще змалечку біг до місцевої церкви й годинами сидів слухав хор. Ще тоді служитель храму сказав, що він стане знаменитим. У 1938-му родина замешкала у Кисловодську. Там хлопчина одразу став відвідувати місцевий драматичний гурток та музичну школу. Батькові дуже не подобалося це синове захоплення. Він постійно сварився на малого, мовляв, що у того в голові один театр та перевдягачки, натомість старший син Роберт – нормальний, бо закінчив два виші. Проте Михайло не надто переймався. У 1941-му вступив до Ленінградського державного театрального інституту. Викладачі були у захваті від таланту студента. Коли німецькі війська стали наближатися до Ленінграда, інститут евакуювали в Томськ. Саме тут Водяной і провів свої студентські роки. Отримавши диплом, у 1943 році хлопець влаштувався на роботу в П’ятигорський театр.

По закінченню війни, Михайло повернувся до України. Із 1947 року працював у Львівському театрі музичної комедії. Вже тоді критики відзначали неабиякий талант актора. У 1953-му цей театр перевели до Одеси. Як говорив сам артист, він відчував себе Колумбом, який відкриває новий і дивовижний світ. Своєрідною посвятою в одесити вважають його роль в опереті “Біла акація”. Ця вистава на довгі роки стала візитівкою театру. Водяний там зіграв роль Яшки Буксира.

Михайло відповідально підходив до своїх ролей, кожен новий спектакль – це окрема кропітка робота. Він був вимогливий не лише до себе, а й до інших. Його колеги по сцені згадували, що працювати з ним не просто. На репетиціях серйозний актор відточував кожен рух, кожну репліку, а коли виходив на сцену, то грав легко, невимушено, розкуто. Водяний на сцені й за кулісами – дві різні людини. У пресі того часу писали:

“Він маг і чарівник. Він вміє бути цікавим в нецікавій ролі, тому що може бути на сцені просто Водяним, а це вже дивовижно і смішно водночас, це призводить глядача в радісне і напружене очікування. У цьому “фокус” його майстерності, таємниця артистизму “.

Загалом Михайло Григорович зіграв понад 150 ролей, сто з яких саме в Одесі. 1972 року Водяного обрали головою правління Одеського міжобласного управління Українського театрального товариства. Із 1979 до 1983-го був і художнім керівником, і директором Одеського театру музичної комедії. Також виступав як режисер. Він доклав чимало зусиль для спорудження нової будівлі Одеського театру музичної комедії. У 1994 році театру було присвоєно ім’я Михайла Водяного.

Водночас, Михайло Григорович активно знімався у фільмах. У 1960 він зіграв у стрічці “Спадкоємці”, за п’ять років глядачі побачили його в картині “Ескадра повертає на захід”, де він зіграв роль Мішки Япончика. Леонід Утьосов писав у своєму щоденнику:

“Я багато років був консультантом з “одеських питань”. Робота важка, бо кожен одесит з будь-якого приводу має свою думку. Єдиний випадок, коли думки всіх одеситів збігаються, – це виконання Водяним ролі Япончика. Я бачив справжнього, живого Япончика, і вважаю, що Михайло Водяний більше схожий на нього, ніж він сам”.

Загалом Водяной знявся в 14 кінофільмах, багато з яких завоювали широку популярність. Серед найвідоміших – “Весілля в Малинівці” (Попандопуло, ад’ютант Грициянів) та “12 стільців” (Персицький, репортер газети ”Станок”). На 3-му Всесоюзному кінофестивалі роль Попандопулу була визнана кращою комедійною, а Водяний став лавреатом фестивалю.

Що ж до особистого життя, то ще на початку 1950-х Михайло познайомився з Маргаритою Дьоміною. Вона теж акторка. Жінка запала йому в серце. Водяной засипав її квітами, подарунками, зізнаннями. Роман бурхливо розвивався. Дівчина не встояла, і в 1952-му пара офіційно стала чоловіком і дружиною. Маргарита супроводжувала чоловіка завжди і всюди. Їх називали ідеальною парою. Вони випромінювали палку любов і пристрасть. Єдине – дітей у пари так і не народилось Та попри все, вони зберегли почуття і залишалися вірними один одному до самої смерті.

У 1980-му на Водяного почали гострити зуби. Спочатку звинуватили у фінансових махінаціях, потім у 1986-му інкримінували розбещення малолітніх. Справа була сфабрикована, всі це знали, потім навіть визнали його невинним. Але це все позначилося на здоров’ї, переніс два інфаркти.

Життя актора обірвалося 11 вересня 1987 року. Стався черговий серцевий напад, який Михайло Григорович вже не пережив. Для Маргарити Дьоміної це був справжній удар. Вона так і не оговталася від трагедії. Вела замкнуте життя, майже не спілкувалася з людьми. Єдине, що жінці залишилося,– це фотографії чоловіка та теплі спогади. Ними вона й прожила наступні 12 років, аж поки не відійшла у засвіти в 1999-му. Її тлінки, за заповітом, покояться в одній могилі з чоловіком на 2-му Християнському кладовищі в Одесі.