Михайло Гречина – один із найвідоміших архітекторів Києва. Його споруди стали органічною складовою міського простору, вони продовжують формувати обличчя столиці України й у наші дні.

Народився Михайло Гнатович 11 квітня 1902 року в селі Будище під Черкасами (нині Черкаського району Черкаської області). Після буремних років Української революції деякий час працював службовцем на рідній Черкащині, але потім вирішив переїхати до Києва. 1924 року він вступив на архітектурний факультет Київського художнього інституту (зараз це Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Михайлові надзвичайно пощастило, адже його викладачем в інституті став один із найвидатніших архітекторів в історії Києва – Павло Альошин, автор будівель Педагогічного музею, Ольгинської гімназії, маєтку Ковалевського на Печерську, двох конструктивістських “будинків лікаря” й інших споруд. Під його керівництвом Гречина швидко почав набиратися досвіду. Ще під час навчання йому довірили роботу старшим техніком у проєктному бюро, яке займалося зведенням нового київського залізничного вокзалу. Разом із ним працював архітектор і містобудівник Йосип Каракіс, а проєктували станційну споруду Павло Альошин й Олександр Вербицький.

Першими самостійними планами архітектора Гречини, які вдалося реалізувати, стали житлові будинки в Млієві на Черкащині та у Києві – зокрема, на вулиці Артема (зараз Січових Стрільців, 26А). Це так званий “будинок комунальників” у популярному в 1930-х конструктивістському стилі, але водночас із використанням класицистичних форм – ризаліту з декоративною аркадою, що розташована на рівні четвертого-п’ятого поверхів.

Уже в другій половині 1930-х Михайлові Гречині довірили керувати окремим масштабним проєктом – будівництвом і реконструкцією Республіканського стадіону (нині – НСК “Олімпійський”). На заздалегідь проведеному конкурсі перемогла саме його програма. Власне стадіон було засновано ще 1923 року, він неодноразово змінював назви (спочатку на честь Льва Троцького, потім – Станіслава Косіора, після арешту останнього – на честь Микити Хрущова). Реконструкція за планом Гречини тривала майже п’ять років. За цей час було впорядковано футбольну арену, зведено нові глядацькі трибуни, роздягальні, лікарські кабінети, суддівські кімнати. Після реконструкції кількість глядацьких місць зросла більше ніж утричі – з 14 до 50 тисяч. Відкриття Республіканського стадіону запланували на неділю, 22 червня 1941 року – саме тоді о 19-й годині мав розпочатися матч чемпіонату СРСР “Динамо” (Київ) – “Команда Червоної Армії” (Москва). Проте через напад нацистської Німеччини на Радянський Союз урочистий захід довелося відтермінувати.

Одразу зазначимо, що Михайлові Гречині доручили й наступну реконструкцію Республіканського стадіону – у 1966-1967 роках. Саме тоді надбудували другий ярус трибун, унаслідок чого кількість глядацьких місць зросла вдвічі – з 50 до 100 тисяч. Також встановили два нових електронних табло, спеціальні кабіни для спортивних коментаторів і трамплін для стрибків із лижами. Свій досвід удосконалення головної спортивної арени України Михайло Гречина виклав на сторінках праці “Стадіони: Історія, проєктування і будівництво”.

Окрім цього, Михайло Гнатович займався викладацькою роботою – у Київському художньому й будівельному інститутах, а після війни – науковою діяльністю в Академії будівництва й архітектури України. Став співавтором книги “Експериментальне проєктування та будівництво в УРСР”, регулярно виступав зі статтями в періодичних виданнях, дописував для “Української Радянської Енциклопедії”.

Кінець 1950-х – 1970-ті роки стали найпліднішим періодом у творчості Михайла Гречини. У цей час у Києві постає низка споруд його розробки (часто у співавторстві з іншими архітекторами) – павільйон “Металургія” Виставки досягнень народного господарства УРСР (нині Національний комплекс “Експоцентр України”), 22-поверховий готель “Русь”, адміністративна будівля Українського республіканського союзу споживчих товариств на Хрещатику, будівля торговельно-промислової палати на Великій Житомирській. Михайло Гречина брав участь у проєктуванні Північно-Броварського масиву на лівому березі, розташованому в районі станцій метро “Дарниця” і “Чернігівська”. Однак найбільш знана споруда цього періоду – Палац спорту, урочисто відкритий 9 грудня 1960 року. Навіть зараз, шість десятиліть по тому, він залишається найбільшою в Україні критою спортивно-видовищною спорудою з максимальною місткістю до 10 тисяч глядачів.

Зробивши значний внесок у формування архітектурного обличчя столиці України, Михайло Гречина з 1956 року мешкав у середмісті Києва – в будинку на Свердлова (Прорізній), 13, квартира 31. Він пішов із життя 21 червня 1979 року. Син Михайла Гнатовича, Вадим Гречина, також став відомим архітектором – співавтором палацу мистецтв “Український дім”, Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського, Свято-Троїцького собору на Троєщині й інших монументальних споруд.