Медом по губах

Наступний рік стане роком підготовки до стрімкого зростання економіки України. Про це заявив прем’єр-міністр Олексій Гончарук в етері одного з телеканалів. За його словами, 2019-й – це рік інвентаризації та кадрового оновлення, а наступний – рік підготовки до економічного стрибка. “У нас повинна запуститися економіка, повинні стрімко з’являтися нові робочі місця, виробництво”, – дав прогноз глава Кабміну й додав, що безпосередньо стрімке зростання економіки очікується в 2021 році.

Раніше прем’єр–міністр Олексій Гончарук поділився конкретною цифрою економічного прориву. За його словами, зростання внутрішнього валового продукту може досягати 40%.

Як на такі сміливі прогнози дивлюся я? Згадую власний досвід.

Коли заходить про майбутнє (особливо віддалене) української економіки, можновладці вимовляють правильні промови та дають розумні інтерв’ю, а іноді пишуть переконливі статті про те, як воно буде в Україні через стільки-то років. Це робити простіше простого, коли перспективи віддалені, а влада дається на короткий термін. Прогнози й рецепти можна відливати у бронзі – вони не старіють. 

У 2008 році я написав статтю для одного журналу, що незабаром закрився через фінансові проблеми. Тема – “Якою буде економіка України через 10 років”. Перечитавши сьогодні, звернув увагу: вся стаття поцяткована словами “може”, “будемо сподіватися” і “якщо”. Тобто навіть у ті кілька років, коли економіка країни саме переживала найбільший за роки незалежності пік зростання, який тривав кілька років і закінчився саме у 2008 році, я, викладаючи те, що має статися з точки зору здорового глузду, розумів: цього може й не бути.  

Починав я бадьоренько: “Десять років – це термін, за який в країні МОЖУТЬ з’явитися зовсім нові або набути абсолютно нового вигляду старі, технологічно найпростіші галузі. За прикладами далеко ходити не треба. Десять років тому мало хто мав чітке уявлення про телекомунікаційну галузь, а тепер? А порівняти роздрібну торгівлю: брудні лотки на всіх вулицях десять років тому та розквіт супермаркетів сьогодні?”

На той час, справді час інвестиційного буму, по-іншому й бути не могло. Виробництво, що за Союзу фінансувалося з держбюджету, втратило джерела фінансування, гинули підприємства, руйнувалися цілі галузі, а найбільш неблагополучними були державні та недоприватизовані підприємства.

Але далі я, як розсудливий експерт, сподівався на “переломні роки”: “Поки в світовій економіці задають тон країни з розвиненими високотехнологічними галузями, Україна, з її традиційними галузями з низькою часткою доданої вартості, повинна дякувати за своє економічне зростання кон’юнктурі стратегічно важливих для нас ринків. Але за кілька років, коли потужності традиційних виробництв ще більше зносяться, а ми всерйоз замислимося про те, що природні ресурси не вічні, Україна НАМАГАТИМЕТЬСЯ змінити своє місце в міжнародному розподілі праці”.

“Водночас, – писав я в статті, – БУДЕМО СПОДІВАТИСЯ, країна вирішить для себе серйозний стратегічний вибір напрямку розвитку економіки та сформує зовнішні альянси. Від цього залежить, куди піде експорт. Диверсифікація зовнішньої торгівлі дозволить мінімізувати критичну залежність від окремих держав”.

Я писав, що прийдуть “європейські й американські інвестори – ЯКЩО ЇХ БУДЕ ВЛАШТОВУВАТИ інвестиційний клімат у нашій країні та надійність механізмів захисту права власності”.

Не можна сказати, що майбутнє десятиліття вітчизняної економіки я намагався уявити тільки райдужно. Були й відверті застереження: “Радіоелектронне машинобудування чекає масове банкрутство”, “Україні загрожує небезпека так і залишитися у сфері низькотехнологічного експорту з низьким рівнем прибутку. Хімічної галузі до того ж явно загрожує програш в конкурентній боротьбі з іноземцями”.

Але головне – висновок, який і через 11 років звучить, як новенький : “Сьогодні є очевидним рецепт, завдяки якому підніметься українська економіка: приватна власність плюс цивілізований ринок. Від держави потрібно небагато: треба, щоб приватний інвестор знав, що галузь – ринкова, з відповідними правилами гри, з ринковими цінами, класичними та прозорими корпоративними правилами, і що приватна власність – надійно захищена. Ринкова економіка гарна тим, що вона не потребує уряду”. 

Золоті слова! Так чи інакше, їх, через стільки років, повторює і нинішня еліта.

Пікантність цієї історії полягає в тому, що написана мною стаття, яку з таким самим успіхом можна було б опублікувати й сьогодні, була надрукована за підписом відомого нардепа з провладної тоді фракції. Коли журнал попросив у нього висловити розгорнуту думку на тему “Якою буде українська економіка через 10 років”, він, зізнавшись, що не має власного бачення з цього питання, запропонував мені написати моє.

Я не раз писав статті, які потім без єдиної правки друкувалися за підписом крупних чиновників або політиків. Були серед них навіть два прем’єр-міністри. Але зізнатися в цьому не соромно: писав те, що думав і хотів, а не що скажуть – заради грошей. У чому фішка? Резонанс публікації, в якій важлива персона висловлює якусь думку, навіть якщо написана повна нісенітниця, буде в багато разів більшим, ніж у статті не обтяженого владою Сергія Петрика.

Але мене, наприклад, тоді збентежило зізнання впливового нардепа, до того ж крупного бізнесмена, у відсутності бачення економіки на кілька років наперед. Відтоді моє скептичне ставлення до прогнозів, які озвучують представники вищих ешелонів влади, лише зміцніло.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]