Михайло Васильович Остроградський посідає в історії математики одне з найпочесніших місць. Результати багатьох його наукових досліджень увійшли в підручники. Попри те, що лише невелика частина досліджень стала надбанням сучасної европейської науки, його ім’я набуло широкого визнання далеко за межами Батьківщини. Михайло Остроградський був академіком не тільки Російської, але також Туринської, Римської, Американської академій і членом-кореспондентом Паризької академії наук. Також почесний доктор Київського, та почесний член Харківського університетів. ЮНЕСКО в 2001 році внесла Остроградського до переліку видатних математиків світу.

Михайло народився 24 вересня 1801 року в селі Пашенівка (нині Козельщинський район Полтавської області). Рід Остроградських походить від козацьких старшин. Окрім Михася в родині було ще два хлопчики (Осип й Архип) і дві дівчинки (Олена та Марія). Майбутній вчений змалечку вирізнявся з-поміж інших дітей, постійно ходив і вимірював різні предмети, намагався дізнатися глибину криниці. У нього завжди в кишені була мотузка з прив’язаним камінцем – це і була його лінійка.

Початкову освіту Михайло здобував у пансіоні при полтавській гімназії. Особливого інтересу до предметів не проявляв, оцінки були середніми. З мовами була просто катастрофа, з французької мав одиницю, а на уроки з латини взагалі не ходив. Бачачи таке ставлення сина до навчання, батько забрав його з гімназії та вирішив відправити до Петербурга й прилаштувати у гвардійський полк, того самого бажав і Михайло. Проте дорогою плани змінилися. Дядько Михайла наполягав, що хлопцеві потрібна освіта, тому вирішили продовжити навчання.

Остроградського відвезли до Харкова, і поселили на квартирі в ад’юнкта Робуша, який викладав військову науку. За рік він чудово підготував Михайла до вступних іспитів, і вже восени 1817 року став студентом фізико-математичного факультету Харківського університету.

Перший рік Михайло вчився сяк-так, аж поки 1818 року він не переселився до квартири математика Андрія Павловського. Вчений одразу помітив у хлопця математичні здібності, і своїми дружніми бесідами зумів пробудити любов юнака до науки. Студент із таким жаром взявся за навчання, що за два місяці вражав свого вихователя математичними успіхами.

У 1820-му Остроградський, як найкращий студент вишу, отримав ступінь кандидата наук. Проте частина професури виступила проти такого рішення, і Михайла позбавили звання. Утім він вирішив не здаватися й за рік блискуче склав нові іспити. Рада знову присудила йому кандидата наук, але міністр народної освіти не затвердив рішення. Остроградському запропонували знову пройти екзаменацію. Але тут вже терпіння Михайла дійшло межі. Він відмовився не лише від іспиту й диплому про освіту, а й забажав, щоб його ім’я викреслили зі списку студентів.

Розлючений Остроградський кинув все та подався в Париж. Він відвідував лекції знаменитих математиків, а потім спробував самостійно вирішувати поставлені перед наукою питання. У листопаді 1826 Михайло представив Паризькій Академії свою першу самостійну роботу “Мемуари про поширення хвиль в циліндричному басейні”, яка була рекомендована до друку, і побачила світ у 1832 році. Щоб мати кошти на життя, Остроградський працював викладачем математики в одному з місцевих коледжів.

У 1827 році математик покинув французьку столицю, відтоді розпочалася його інтенсивна наукова та педагогічна діяльність у багатьох навчальних закладах Петербурга. Низка робіт, представлених Академії наук протягом 1828 року, а також репутація талановитого вченого, яка закріпилася в Парижі, принесли йому заслужену популярність.

17 грудня 1828 року Остроградського обрали ад’юнктом Академії наук. У профільних виданнях були вже надруковані три його статті з математичної фізики та математичного аналізу. За рік вийшли друком ще кілька робіт, присвячені механіці, теорії тепла й про інтегрування рівнянь теорії пружності. Ці праці стали підґрунтям, на якому будувалася та розвивалася школа механіки. Тоді ж він почав викладати в Академії курс небесної механіки.

19 серпня 1830-го Остроградський став екстраординарним академіком. За рік, 21 грудня 1831 року, його обрали ординарним академіком прикладної математики. Окрім того, у 1834-му вченого обрали членом Американської Академії наук, у 1841-му – член Туринської Академії, з 1853 року – член Римської Академії, в 1856-му – член-кореспондент Паризької Академії.

На основі складених за участю і під керівництвом Остроградського навчальних планів, програм і конспектів були укладені навчальні посібники з математичних наук для військово-навчальних закладів. У 1852 році вийшли в літографованому виданні лекції з аналітичної механіки, які читав Остроградський в Головному педагогічному інституті. Також вчений написав кілька навчальних посібників і тритомне “Керівництво початкової геометрії”.

Попри те, що вчений жив і працював у Петербурзі, він ніколи не забував рідної мови. На своїх лекціях він дуже часто вживав українські вислови. Та й взагалі, до 1828 року він погано володів російською, тож розмовляв або українською, або французькою. Лише з роками він освоїв чужинську мову.

Найбільше вчений любив приїжджати до свого рідного села, тож коли траплялася нагода він неодмінно їхав на Батьківщину, беручи із собою друзів.

Ще в 1831 році Михайло одружився з Марією Купфер. У пари народилося троє дітей: син і дві донечки. Батько дуже любив бавити малечу, разом із ними бігав, стрибав, придумував смішні пестливі прізвиська. Ті, хто близько не знав Остроградського, не могли повірити, що цей кремезний чоловік із гучним голосом, грізний на вигляд може бути таким простим та невимушеним.

Влітку 1861 року Остроградський, як завше, був у своєму селі. Під час купання слуга брата побачив на спині Михайла нарив, який виявився злоякісною пухлиною. Попри те, що вченого дуже швидко прооперували, хвороба прогресувала, йому ставало щодень гірше.

1 січня 1862 року Остроградський відійшов у засвіти. Згідно із заповітом, Михайла Васильовича поховали там, де він народився – у рідному селі Пашенівка.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram