Марина Кондратенко. “Тореадори з Васюківки” проти “Гаррі Поттера”

Всеволод Нестайко. Фото uamodna.com

Доки деякі захоплено читають заокеанських “Гаррі Поттера” Джоан Роулінг чи “Персі Джексон та викрадач блискавок” Ріка Ріордана, “Український інтерес” розкаже вам про своє, українське. Цього разу – трилогію “Тореадори з Васюківки”, внесену до “Особливого почесного списку Г.К. Андерсена” та списку найкращих за версією Міжнародної ради дитячої та юнацької літератури. Автор книги – Всеволод Нестайко – класик дитячої сучасної літератури, “золотий письменник України”. Його твори перекладені двадцятьма мовами світу, тому можна стверджувати, що Данія подарувала світові Ганса Крістіана Андерсена, Лондон – Редьярда Кіплінга, Німеччина – братів Грімм, США – Джоеля Харріса, а Україна – Всеволода Нестайка.

Читаючи будь-яку з його книг, поринаєш у чарівний світ мрій і щасливого дитинства. Втім, сам автор із сумом порівнював себе з Антоном Чеховим, бо, як і в того, дитинства у Нестайка не було. Саме 30 січня, 88 років тому, у невеличкому українському місті Бердичів народився хлопчик. Може й жарт, що майбутню професію напророкували ще у пологовому будинку матері, що читала Ремарка. У такий спосіб молода викладачка мови й літератури відпочивала у перервах між переймами. Всеволод ріс життєрадісним, усміхненим, відкритим серцем і душею до світу. Перше оповідання написав у вісім років. Звичайно ж про пригоди – невеличкий твір про мисливця, що хотів вполювати африканського тигра. Написалося та й забулося. Та доля старанно малює дороговкази – на прикладі Нестайка ще переконаємося у цьому.

Коли розпочалася Друга світова війна, безтурботні будні Всеволода Зіновійовича кардинально змінилися. Стараннями НКВС чекало розставання з батьком, колишнім січовим стрільцем Зіновієм. Почався голод, з мамою вдалося врятуватися у київських родичів. Після війни за два місяці Всеволод надолужив курс дев’ятого класу завдяки наполегливості та гарній пам’яті. А через його проблеми із зором, українці отримали не моряка, а письменника, який все життя так і не міг розрізняти у темряві чи тумані червоного й зеленого кольорів.

Нестайко з товаришем мріяв стати моряком. По-перше, хотів розвіяти спогади війни у морях та океанах – відчувавав присмак пригод та життя, сповненого новими емоціями, враженнями і дивовижними подорожами. По-друге – дух авантюризму тих, хто виріс на творах Жюля Верна та Джека Лондона. Однак, лікарі порадили обрати іншу професію. Не судилося моряком. Та судилося закінчити філологічний факультет у Київському університеті імені Шевченка, працювати у журналах “Дніпро” і “Барвінок”. Редакція останнього і відкрила Україні Нестайка, надрукувавши перше оповідання для дітей.

Маючи підтримку та схвальні відгуки, вже через два роки у 1956 з’являється перша книжка – “Шурка і Шурко”. Молодому Нестайку – 26, та цього ж року його запросили завідувати редакцією видавництва дитячої літератури “Веселка”. Цим і займався цілих 30 років. Дуже любив Київ, часто ходив вулицями, спілкувався з перехожими і черпав натхнення для своїх шедеврів – “Тореадори з Васюківки”, “Незвичайні пригоди у лісовій школі”, “П’ятірка з хвостиком”, “Чудеса в Гарбузянах”, збірка п’єс “Слідство триває”… Грицько Половинка, Робінзон Кукурузо, Колько Колючка та Кося Вухань – які лише прізвиська! Звісно, на карті України ми не знайдемо Васюківки й Гарбузянів, але плавні, про які йдеться у творі, існують – то маловідома річка Удай, що тече на Полтавщині.

Сьогодні Всеволода Нестайка вивчають в українських школах, досі називаючи у числі лідерів читацького зацікавлення. А колись він сам “Тичину в хрестоматії дивився”. Кількість літературних премій і міжнародних нагород за фільми, зняті за творами Нестайка також  вражає. Визнання у Мюнхені, Австралії, Болгарії. То й не дивно, бо за життя надруковано понад 2 мільйони примірників книжок, оповідань, казок, повістей і п’єc. Логічно й те, що саме “Тореадори…” отримали друге дихання у 2004 році із виходом авторської книги з новими епізодами. А хто дуже уважний, то впізнає Яву з Тореадорів у слідчому в книгах “Неймовірні детективи” або “Таємничий голос за спиною”. Ось така літературна спадщина. Кожне слово, абзац, речення вражає глибиною і навіть десь мораллю. А головне, то все – рідне, українське! Живе і самобутнє слово й після смерті автора з нами, і з перших рядків назавжди оселяється у наших серцях.

Замість епілогу. Моє знайомство з Нестайком почалося, як у багатьох, з книги “Тореодори з Васюківки”. Це були щасливі часи, коли ще не було гаджетів, Інтернету і залежності від соціальних мереж. Ми грали у шахи, нарди, ігри на свіжому повітрі, різні головоломки. І нарешті, ставши дорослою, подякую всім, хто примушував читати товстелезні книги чи газети. Найцікавіше особисто для мене було читати щось історичне чи Остапа Вишню, ну ще сатиричний “Перець” й різні оповідання.

Найцікавіше, звісно, потім обговорювати між собою. Такий собі диспут-клуб. Одного дня хтось розказав про Тореадорів, почитала – любов, як кажуть, з того моменту й на все життя. Коли поганий настрій чи щось негаразд, раджу перечитувати Нестайка – самі, з дітьми, наодинці чи вголос у дружній компанії. Гарний настрій забезпечено! Звичайно, якщо тільки ви, як і я – поціновувачі справжнього “Майстра слова” – Всеволода Нестайка. Та єдине місце у Києві поки що, де всі-всі знають про існування дивовижних книжок Нестайка – на ринку “Петрівка”. На жаль.