Марина Кондратенко
Магістр державного управління, громадський діяч, експерт з комунікацій

Марина Кондратенко. Пам’яті Семена Могілевцева: fromKyivwithlove

Марина Кондратенко. Пам’яті Семена Могілевцева: fromKyivwithlove

У сучасному світі мало кого здивуєш словами “меценат”, “благодійник”, “волонтер”. Прикро й тому, що на цьому сьогодні роблять собі популярність, кар’єру окремі особистості, а іноді й добре заробляють. Важко стверджувати, що у минулому столітті щирість не підмінялася показовістю, а допомога ближньому завжди була покликом душі. Та на щастя, історія знає приклади людей, чиї благодіяння достойні наслідування.

Сьогодні 101 рік по смерті мецената Семена Могілевцева. Він народився не в Києві та прожив тут багато років і зробив неоціненний внесок в розбудову міста. Якось професійний юрист перейнявся справою батька і почав торгувати лісом. Так, у Києві на березі Дніпра силами родини Могілевцевих з’явився перший лісопильний завод. З часом, саме ця справа стане основним джерелом доходів для Семена Семеновича та його родини.

Статки швидко росли – два лісопильні заводи, гектари землі з лісом, 4 парові лісопильні, маєтки та з десяток будинків, що здавалися в оренду. Для початку ХХ століття, купці І гільдії (до якої належав Могілевцев) були, як тоді говорили “при повазі та вхожі до двору”. Він користувався неабияким авторитетом, тому нікого не здивувало призначення на 10 років скарбником і директором Київського міського кредитного товариства та на 11 років гласним Київської міської думи. Оточення дивувалося лише одному! Маючи колосальні доходи – одяг його чомусь завжди скромний. Непоказовість надовго закріпилася в його душі. Та й біля себе він тримав людей надійних, порядних і врівноважених емоційно. Надто вже не любив галасу й шуму.

Єдине, друзі вмовили влаштувати в своєму домі зустрічі тодішньої інтелігенції, інтелектуальних розмов та вечорів. І на піку популярності мистецтво в стилі “ренесанс” оселяється і в будинку мецената. До слова, будинок – знаний в Європі шедевр архітектури, зведений 1901 року за проектом Миколаєва. Розташований і зараз по вул. Шовковичній і вважається, по праву, однією з визначних пам’яток Києва. “Шоколадний будинок” – так кличуть його туристи. Придивіться уважно, дійсно, дуже схожий на плитку шоколаду.

"Шоколадний будинок" у КиєвіОсобливості інтер’єру особняка свідчать не тільки про майстерність архітектора-стилізатора, а й про глибину київських художніх традицій, що беруть початок з глибини століть і дбайливо збережені в архітектурних елементах, що якимсь дивним чином поєднуються з ренесансом. Реставраторам вдалося відновити понад 70% автентичного декору будиночку Семена Могілевцева. Більш того, експерти твердять, що інтер’єр схожий дуже з іншими збереженими інтер’єрам інших багатіїв, зокрема Лібермана (автор той самий архітектор).

Слід зазначити, що з Києвом Семена Семеновича пов`язує чимало. У 1909 році – голова Київського товариства опіки про вищу комерційну освіту, член ради піклувальників Київського політехнічного інституту, почесний член комітету Київського художньо-промислового музею. Серед його активностей були й такі посади – скарбник Товариства старожитностей і мистецтва. Власними коштами меценат завжди підтримував розвиток художньої справи в Києві, не без його участі Київ та Україна дали світові славетні імена Олександра Архіпенка, Івана Кавалерідзе, Абрама Маневича, Олександра Богомазова та інших. Особисто керував перебудовою будинку Педагогічного університету ім. Драгоманова. Могілевцев звів лікарню на розі вулиць Великої Васильківської та Лабораторної (в роки І Світової тут був шпиталь Червоного Хреста) та ще лікарню на Микільській Слобідці. Закупив для декількох лікарень рентген-обладнання, побудував пологовий притулок.

Перелік можна продовжувати і продовжувати. Та кілька слів про знакову подію 1913 року – з нагоди приїзду цесаревича Олександра до Києва відкрили Педагогічний музей (нині Будинок учителя), з власної скарбниці Семена Могілевцева було витрачено 500 тисяч рублів. То була нереально велика сума на той час. І це мабуть, єдиний випадок, коли Могілевцев вирішив не долучати до цього проекту інших меценатів, йому хотілося лишити згадку про себе місту Києву. Вже наступного року його ім’я було, дійсно, на вустах в усіх київських мистецтвознавців – меценат подарував Міському музею два колти (золоті підвіски) великокняжої доби.

Та й взагалі за ці 20 років не було жодної справи чи установи, долею якої він би не перейнявся. А уявіть-но тільки у ХХ столітті ілюмінацію на хресті святого Володимира? На це з’їзжалися подивитися з усіх усюд, навіть на сторінках роману Михайла Булгакова є згадка про цю дивину: “тепер рибалки, що заблукали в водах Дніпра, завжди знаходили шлях до берега”. І до цього доклав руки пан Могілевцев.

Чи була благодійність справою його життя? Успіх справ був пропорційним прагненню розділити з кимось тяготи існування: він жертвував на потреби Міської лікарні, жіночого ремісничого училища, на водопровід і електроосвітлення. Попри розкоші, Могілевцев не хизувався багатством, роздавав чимало бідним, жертвував на збереження пам’яток архітектури, культури та мистецтва. На жаль, ніколи не мав власної родини, дружини, дітей. Здавалося, що насправді в такий спосіб він відчуває, що живе недаремно. Хоча є свідчення, що численні племінники по його смерті розділили між собою величезні статки та й за життя не були обділені увагою дядька. Цікаво й те, що Семен Семенович був з багатодітної родини, хоч на той час сім’єю у дев’ять дітей мало кого здивуєш. Всі були дуже дружні. Окрім Семена Могілевцева, своєю благодійною діяльністю відомі на теренах України і його рідні брати – Павло і Микола.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.