12 січня 1878 року народився славетний українець Гнат Хоткевич. Автор і композитор близько 600 музичних творів, відомий світові як віртуозний бандурист, засновник харківської школи бандури. Він писав, думав і говорив українською, і саме за своє “українство” розділив долю кобзарів, бандуристів, лірників ХХ століття.

Критики та літературознавці говорили про нього “самородок”, настільки обдарованою був він людиною. Народився у бідній родині, за успіхи у навчанні звільнений від оплати в училищі. Йому давалися усі предмети, тому легко вступив до Харківського технологічного інституту. За участь у студентських заворушеннях звільнений і висланий з міста без права два роки навчатись у будь-яких інших закладах.

Без освіти і роботи, молодого бандуриста почув відомий український композитор Микола Лисенко і вже скоро Хоткевич став провідним солістом ансамблю. Доволі відомого в мистецьких колах бандуриста, керівництво Харківського технологічного інституту знову запросило на навчання. Є свідчення, що саме йому – інженеру Харківсько-Миколаївської залізниці належить проект-розробка дизельного потягу у 1901 році (лише згодом з’явиться американський аналог). Дійсно, Гнат деякий час працював залізничним інженером.

У 1902 році на археологічній конференції уродженець Слобожанського краю відкрився і як етнограф – виступив з промовистою доповіддю про музику, звичаї й традиції українських кобзарів та запропонував науковій спільноті записувати музику кобзарів на нещодавно винайдений фонограф з метою збереження їх автентичного виконавства. А наприкінці організував концерт, який став першим офіційним виступом ансамблю бандуристів.

У 1903 році Гнат заснував перший в Україні робітничий театр, який за 3 роки дав понад 50 вистав українською мовою (ставили і декілька п’єс, написаних Хоткевичем). Всі його п’єси, романи, нариси виходили під псевдонімом “Гнат Галайда”. До речі, перші “спроби пера” піддалися нищівній критиці і мали русизми. Завдяки підтримці друзів Івана Франка та Лесі Українки, все витримав і на сьогодні літературна спадщина: понад 300 авторських творів, в тому числі низка книг по українським народним інструментам. Серед них: оповідання “Блудний син”, “Гуцульські образки”, збірка “Гірські акварелі”, нарис “Григорій Савич Сковорода”, цикл “Творів” у 8 томах. Найяскравішим твором називають повість про гуцульське життя під назвою “Камінна душа”, історична п’єса “О полку Ігоревім” і тетралогія “Богдан Хмельницький”, що були високо оцінені відомим критиком О. Білецьким. Деякий час заробляв, перекладаючи шедеври світової літератури Ж-Б. Мольєра, В. Гюґо, В. Шекспіра.

За своє життя Гнат Мартинович Хоткевич був активним громадсько-політичним діячем, часто очолював різні страйки, був автором статуту “Про права робітників і службовців”. Його надмірна активність привертала не раз увагу поліції, з родиною навіть тікав до Галичини (тоді – частина Австрії). Пізніше заснував театр “Гуцульський” (написав п’єси “Довбуш”, “Гуцульський рік” та “Непросте”). Та життя у Львові не приносило ніяких доходів, через що його перша дружина Катерина Рубанович не витримала і втекла до Москви, лишивши йому трьох маленьких дітей.

У 1913 році Хоткевич очолив редакцію літературного журналу “Вісник культури і життя” (Київ). Через 4 роки був обраний до нових органів міського самоврядування (очолив там культурний та освітній напрям роботи). Весь цей час друкується зі статтями на захист української мови та школи, видає підручник з історії України. Паралельно дає концерти з бандурою. Об’їхав всю Галичину й Буковину з концертами у супроводі бандури. Особливість “харківської” гри на бандурі – гра обома руками. Чи не єдиний відеозапис гри майстерного бандуриста (у ролі кобзаря Кирика) можна побачити у фільмі “Назар Стодоля” (гра на улюбленій діатонічній старосвітській бандурі, з якою ніколи не розлучався).

Та всі його чесноти й таланти, на жаль, не допомогли уникнути трагічної долі. Потерпаючи з родиною від переслідувань з боку влади, Хоткевича не раз заарештовували, звільняли з навчання, роботи, навіть забороняли його твори, під час Голодомору взагалі не видали продовольчих карток…намагалися вбити, штовхнувши під колеса поїзда, але це не зломило волі до життя. Попри все він одужав – все такий же волелюбний, проукраїнськи налаштований, творчий і талановитий… Через кілька років у його рідному Харкові суд НКВС засудив Хоткевича до розстрілу як “німецького шпигуна”, а його майно конфіскували. Хоча громадськості та його близьким говорили, що він відправлений у Сибір на 10 років без права листування. Доля його другої дружини Платоніди Хоткевич та членів його родини склалася не менш трагічно, як і долі тисяч інших родин, на жаль, забутих сучасниками український геніїв.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]