23 січня 1849 року народився відомий український меценат, колекціонер і мистецтвознавець Богдан Ханенко. Нащадок давнього козацько-старшинського роду народився у селі Лотоки Чернігівської губернії. Вчився і працював поза межами України та доленосні зустрічі так чи інакше були пов’язані з Україною. Друг Богдана, художник Іван Айвазовський з Феодосії познайомив його з антикварами та художньою інтелігенцією – це дуже вплинуло на світогляд молодого Ханенка. Ще одна зустріч із дочкою знаних на той час підприємців та благодійників Терещенків з Глухова закінчилася весіллям. Це було кохання всього життя, а головне – Варвара Ніколівна – дружина, колега та вірна супутниця підтримувала захоплення чоловіка – “колекціонування”: зі студентських років – мистецької літератури та художніх полотен, а після весільної подорожі подружжя Ханенків до Італії – цінних предметів мистецтва.

У Варшаві, де Богдан Іванович працював на посаді члена окружного суду, чоловік остаточно перетворився з професійного юриста на професійного колекціонера. Активно вивчав історію, цікавився скульптурою, виробами художньої промисловості, творами античності та мистецтвом східних народів. Знав усі тонкощі “колекціонування”. Захопився, звільнився з державної служби і поїхав за порадою дружини до Києва збирати національні декоративно-ужиткові вироби, ікони та все українське. Згодом почав працювати у комерційних структурах свого тестя “цукрового короля Ніколи Терещенка”. Та щоб не говорили злі язики, де був Б. І. Ханенко – то процвітало.

Молода родина Ханенків вплинула на розвиток культурного Києва: громадські діячі ніколи не були осторонь мистецьких заходів, літературних вечорів, підтримували будь-які ініціативи, залучали знайомих меценатів. Все робили спільно – працювали і відпочивали… Лиш не мали дітей. Тому весь свій вільний час пані Ханенко присвячували бідним та знедоленим, у всіх її родових маєтках були побудовані школи та ще тоді був забезпечений підвіз дітей до шкіл, були і будинки вчителів (які мали зарплату), вона організовувала так звані “кустарні виставки” для популяризації виробів народних майстрів, відкривала нові таланти та надбання народної культури Україні й світові. Згодом з’явиться Київське кустарне товариство – княгиня Яшвіль, письменниця Олена Пчілка та вчена-археолог Парасковія Уварова на чолі з Варварою Ханенко – не просто яскраві культурні діячки того часу, це були лідерки, освічені та самодостатні, які мали повагу та підтримку в суспільстві.

Якось в Паризькому антропологічному товаристві запропонували Ханенку членство у своїй організації як одному з кращих знавців мистецтва і старожитностей (прізвище Ханенків було відоме на весь світ та Царську Росію на рівні з Третьяковими, Морозовими, Мамонтовими). Не дивно! Богдан Іванович Ханенко – бажаний гість на мистецьких аукціонах за кордоном – Берлін, Відень, Париж, Мадрид, Рим чи Флоренція…

Ризикованим вкладенням було і фінансування археологічних розкопок друга Вікентія Хвойки. Та результат їх досліджень – декілька томів “Древности Приднепровья” (де описані археологічні і давньохристиянські пам’ятки з цієї території, книги побачили світ коштом Богдана Івановича). Ці ж пам’ятки (понад 3000 предметів) можна було побачити на виставці В.В.Хвойки на XI Всеросійському археологічному з’їзді у Музеї Ханенка (тоді – Художньо-промисловий і науковий музей, який відкрив Ханенко). Микола Макаренко писав: “у Києві існує тепер першорядний музей з такими культурно-цінними речами, яких і в Москві немає… Музей мистецтва ім. Богдана та Варвари Ханенків для України то великий скарб, те ж саме, що для Росії Ермітаж”.

Міська Дума виділила земельну ділянку безкоштовно під будівництво музею та утримувати сам музей Ханенкам було непросто. Для цього поруч з домом спорудили семиповерховий будинок, де здавали квартири. “Творення гениев не должны принадлежать одним тем, кто ими владеет” – казав Богдан Ханенко. Тому попри різні фінансові труднощі не припиняли асигнувань музею – речі з особистих колекцій та кошти родина Ханенко-Терещенко віддала музею для розвитку. А сам Ханенко, перенісши тяжку хворобу, перед смертю заповів дружині описати всі цінні предмети та передати музею за однієї умови – той має бути названий на їх честь. Ще багато зробила Варвара Ніколівна після смерті чоловіка весною 1917 року. Було кілька пропозицій перенести музей до Німеччини, та Варвара відмовилася і звернулася до Української академії наук прийняти колекцію у підпорядкування. Вже після її смерті у 1922 році говорять, що музей розвивався вже не з таким ентузіазмом…

Сьогодні Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків знаходиться на вул. Терещенківській і названий на їх честь – це та невеличка дяка меценатам за їх музейну та просвітницьку діяльність в Україні, а також за збереження найкращого. Пам’ятки мистецтва з усієї Європи, Японії, Китаю, Єгипту, країн Сходу та різних куточків України – нині у Києві. Колекцію оцінюють мільйонами доларів, та хіба можна оцінити частину життя та весь вільний час, який двоє людей присвятили саме цій справі?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram