Марія Золкіна
Політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Марія Золкіна. НАТО vs. позаблоковість або як позбутися ілюзій

65
Марія Золкіна. НАТО vs. позаблоковість або як позбутися ілюзій. Фото з відкритих джерел

 

На фоні  політичного тижня НАТО в Україні не зайвим буде згадати про те, що поряд з іншими факторами створює  позитивну політичну атмосферу і для контактів на найвищому рівні, і для  небаченого  поглиблення двосторонніх відносин, і для  офіційного закріплення ідеї членства в НАТО в законодавчій базі України. Мова про  суспільні настрої, втім у дещо “новому” світлі.  Нижче – не про переможні декларації в дусі “всі за НАТО”, і навіть не про те, що об’єктивно підтримка Альянсу дійсно “стрибнула” після 2014 р. Поговоримо про те, чому ситуація із громадською думкою про НАТО не є такою однозначною і більше того – містить деякі підводні камені, про які обов’язково треба  пам’ятати.

Ці ризики і підводні камені існують передусім  на рівні регіонів.  Чому саме регіональному рівню потрібно надавати чи не найбільше значення? Відповідь проста.  По-перше, тому, що  саме регіональний чинник був найбільш істотною і найбільш “політичною” лінією розколу до 2014 р. По-друге,  тому,  що відсутність розуміння, що відбувається на “нижчих” рівнях, це банальне повторення старих помилок. Так, це  ентузіазм  замість тверезих оцінок,  створення завищених очікувань, ігнорування небезпеки, що  навколо “старих” тем ситуацію рано чи пізно   знову можуть спробувати розхитати.

До всього цього можна додати  ще   часто некоректну  побудову розмови  із  західними    партнерами, які  іноді набагато більше обізнані про суспільні настрої в Україні, аніж про загальні “навколо 70%” підтримки НАТО на гіпотетичному референдумі. Це все ризики, які Україна просто не має права ігнорувати. Якщо  хоче відбутися як держава, звичайно.

Отже,  в чому ж тут проблема? Чи справді  на регіональному рівні  всі ці ризики присутні? Так, існують.  І весь “фокус” тут в тому, що  ключовим в сенсі цих ризиків, є не ставлення до НАТО, а  ставлення  до ідеї позаблокового статусу.

Жодного зачарування  тим, що гіпотетичний референдум щодо НАТО  був би виграний,  бути не повинно. Це правда, що   наразі маємо безпрецедентно високу готовність таку ідею на загальнонаціональному голосуванні підтримати: станом на червень 2017 р.  69,5% учасників такого референдуму  підтримали б членство України в НАТО (при явці 66%).

Перше “але”  і перший  прихований  ризик у цьому контексті  – це явка. Гіпотетична – та, яку наразі ми фіксуємо в опитуваннях, і  фактична – яка буде в разі реального проведення референдуму.  Так,  наразі явка виборців на Півдні  була б істотно нижчою, аніж в інших регіонах  – 42%, а частка невизначених – навпаки найбільша – 24%.  На Заході, для порівняння, голосувати прийшли б  81% виборців, та й на Сході  – 62%.  Одна із гіпотез нижчої зацікавленості жителів Півдня в гіпотетичній участі в такому референдумі сьогодні:  противники НАТО  можуть бути просто менше мотивовані зараз і не демонструвати  своєї потенційної  електоральної активності. Але хто сказав, що явка буде такою самою після періоду політичної кампанії з підготовки референдуму, коли активізуються (на відміну від сьогоднішніх реалій) як  прихильники, так і противники? Передусім, противники  серед неурядових організацій і політичних сил, адже на сьогодні гостро і відверто антинатівську кампанію жодна з вагомих політичних  сил не веде (навіть “Опозиційний блок” зняв це питання з порядку денного своєї політичної риторики).

Друге “але” – це, власне, результати голосування по регіонах.  Попри  те, що  загалом по країні  кількість прихильників  Альянсу на референдумі  варіює від 64% (липень 2015 р.) до 78% (найвищий   зафіксований показник – травень 2016 р.), результати голосування у різних регіонах все-таки  були б відмінними. Так,  у червні 2017 р. знову  стикаємося з  потенційно відмінними результатами на Заході і в Центрі, з одного боку, і на Півдні та Сході, з іншого. Так,  західні і центральні області   і явку мали б вищу, і в своїй більшості проголосували б “за” НАТО: 71% та 52%, відповідно.  А от на Півдні прихильників  було б  25%, противників – 43%, а невизначених виборців – 33%. На Сході  ж ситуація виглядала б загалом схожим чином: 32% віддали в перевагу членству, 53% проголосували б проти, невизначених було б 15% . Загалом, це моделювання  результатів  певною мірою  підтверджує  гіпотезу  щодо того, що  не зацікавлені в участі у голосуванні на  Півдні сьогодні, скоріше за все, саме противники. На Сході очікувана явка вища і  частка противників  – теж. А ці два макрорегіони – достатньо схожі за тенденціями і загальними настроями. Тобто, “плюс один” до підтвердження гіпотези про “неактивних” і поки що “сплячих” виборців  на Півдні.

Третє “але” – це власне і є ставлення до позаблоковості. Хоча воно і не перше у нашому переліку, але це тільки для того, аби розуміти,  що картина громадської думки є значно складнішою, ніж може здаватися на перший погляд.  Отже, спершу  позитив: і на Півдні, і на Сході підтримка НАТО як найкращого  варіанту  гарантування безпеки України дійсно  безпрецедентно висока: 20% та 32%, відповідно.

Який варіант гарантування безпеки був би, на Вашу думку, найкращий для України? (червень, 2017 р.).

Захід Центр Південь Схід
Вступ до НАТО 70,6 51,7 20,1 32,2
Військовий союз з Росією та іншими країнами СНД 0,5 3,2 10,9 13,1
Позаблоковий статус України 13,4 25,8 36,6 37,6
Інше 2,0 3,0 2,5 1,5
Важко відповісти 13,5 16,3 29,8 15,6

Наголошую: саме для цих регіонів, без порівняння їх із Заходом та Центром, ці  цифри підтримки НАТО як  безпекової опції –  дуже вагоме зрушення громадської думки. Чому? Бо у 2012 р. (останньому до початку кардинальних змін суспільних настроїв) на Півдні членство в Альянсі  підтримували  6%, а на Сході – мізерний 1%.

Зараз кожна країна шукає шляхи своєї безпеки. Як Ви думаєте, який варіант був би найкращий для України? (квітень, 2012 р. )

Захід Центр Південь Схід
Вступ до НАТО 38.0 13.5 6.2 1.0
Військовий союз з Росією та іншими країнами СНД 8.0 17.9 30.5 43.4
Позаблоковий статус України 33.8 44.2 52.1 40.8
Інше 1.4 1.2 0.5 0.5
Важко відповісти 18.8 23.3 10.6 14.4

Тобто, приріст у +14% та +31%, навіть зі «знижкою» на окупацію частини Донбасу,  видається  істотним, чи не правда? Але чому ж тоді  тут все рівно є приводи для занепокоєння? Бо саме на Півдні і Сході у 2012 р. була найвища  по країні підтримка позаблокового статусу: 52% і 41%, відповідно. Далі за пріоритетністю  для мешканців цих регіонів  йшла можливість військового союзу з РФ та іншими країнами СНД: 30,5% на Півдні і 43% на Сході. Що ж маємо сьогодні? Підтримка НАТО  зросла – перше. І це важливо. Орієнтація на Росію – катастрофічно впала (до 11% і 13%  ні Півдні і Сході, відповідно)  – два. Це не менш суттєво.  Позаблоковість – популярність порівняно із 2012 р. втратила, але продовжує лишатися  найбільш популярною  опцією, хоча і для відносної більшості. Так, якщо на Сході позаблоковість сьогодні підтримують 38%, а не 41%, як 5 років тому, то чи  можна це вважати «заспокійливим» результатом? Очевидно, що ні. Особливо, враховуючи те, що від 2012 р. відбулося і відбувається. Чи можна вважати перемогою те, що раніше половина жителів Півдня  обирали позаблоковість, а сьогодні трохи більше третини? Попри все – ні, бо ці 37%  являють собою  відносну більшість  жителів регіону.

Тобто, поряд зі змінами у ставленні до Північноатлантичного Альянсу  і Росії – де більше динаміки – ілюзії про позаблоковість і досі  літають у повітрі від Одеси до Харкова і Сєвєродонецька.

І в цьому випадку стратегічна увага має бути прикута не стільки до оптимістичних реляцій про референдум, який матиме, певно,  позитивний результат, скільки до  прихованих від  поверхневого погляду ризиків. Позбутися ілюзій важливіше за  просто радіти, склавши руки.  Викликів для  роботи з громадською думкою не тільки не менше, а може і більше, аніж раніше. “Позаблокова” сентиментальність  у 2012 р. могла бути і логічною, а прийнятною, а от у 2017 р.  – це вже зовсім інша історія, яку не можна просто проігнорувати на фоні загальних високих, але все-таки середніх показників по країні.

Дослідження Фонду “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”, доступні на сайті dif.org.ua

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.