Вона – видатна акторка імператорських театрів, яскрава зірка сцени. Її порівнювали із Сарою Бернар. Письменник Іван Тургенєв був біля її ніг. Европа аплодувала стоячи. Про таке мріють тисячі дівчат, але доля усміхається лише обраним. Українка, Марія Савіна.

Марія народилася 11 квітня 1854 року в Кам’янці-Подільському. Її батько був вчителем малювання, проте дуже любив театр. Зрештою він покинув школу й вирішив здобути славу на театральних підмостках. Жінка також вирішила стати акторкою, проте не мала ні таланту, ні голосу, чого не скажеш про амбіції. У такій провінційній “богемній” родині зростали двоє доньок.

Щоб реалізувати себе на сцені, подалися до Одеси. Театральне життя, настільки поглинули матір, що вона не мала ні часу, ні бажання займатися дітьми. У пам’яті Марії збереглися лише негативні спогади того часу: “Окрім ляпасів, сварок, докорів, я від матері нічого не бачила, і з кожним роком ставало все гірше”.

У вісім років Марійку віддали до приватного пансіону, а потім в інтернат жіночої гімназії. Майже весь час вона проводила далеко від дому й рідні, але її це зовсім не засмучувало. Дівчинка любила грати в спектаклях – виходи на сцену приносили їй величезне задоволення. Зрештою це переросло в серйозне захоплення.

Коли Марії було 13, батьки вирішили розлучитися. Дочок вони поділили: тато взяв Марічку, а мати – Оленку. У підлітковому віці Марія соромилася виходити на сцену, бо переживала через свою зовнішність:

“Як відомо, 13 років, найневдячніший вік. Я була дуже худа і смаглява, вузькі плечі, довгі руки, коротко стрижене світле волосся, неправильні риси, ноги у великих (на виріст) черевиках, препогано зшита за тодішньою модою сукня (завжди з ситцю, а отже, і зім’яте), довга гусяча шия і пальці в чорнилі. Ось мій портрет”.

Але час минав, і Марійка дорослішала й гарнішала. Усього за пару років вона перетворилася в дуже привабливу дівчину. Краса повернула бажання грати на сцені. Та досвіду не було, тож їй ніяк не вдавалося втілити мрію. Єдине куди її взяли – у мандрівну трупу, там саме не вистачало акторок. Дівчина віддалася роботі всею душею. Зрештою її запримітив професійний імпресаріо, і вона отримала нову роботу.

Наївна дівчина дуже скоро стала жертвою чар одного актора. На сцені він був ніякий, але недосвідчена 16-літня Марія закохалася в нього. Славич, такий був у нього псевдонім, володів військовою виправкою і хорошими манерами, які справляли незабутнє враження на юнок і провінційних дам. Він хоч був дворянином, проте ще на службі програв величезні гроші, за що його звідти витурили, а батько прокляв непутящого. От він і заробляв гріш у театрі, граючи сяких-таких “героїв-коханців”. Та Марія цього не знала. Вона бачила в ньому справжнього лицаря.

Зрештою вони побралися. Після весілля настало прозріння. Чоловік пиячив, грав у карти, ба більше, почав примушувати юну дружину приймати залицяння багатих мужчин. Його до чортів дратувала Маріїна недосвідченість у делікатних справах, а ще наївність і нерозуміння як себе вести в колі багатіїв.

Але щоб там не робив чоловік, Марічка не поступалася своїм принципам. Це протистояння призвело до сімейних скандалів, до того ж безгрошів’я душило холодними пазурами. Жінка заробляла як могла: вдень грала на сцені, вночі перешивала й латала театральні костюми. Та все котилося у прірву – зароблені тяжко гроші чоловік спускав у карти.

Уся юність Савіної пройшла в сімейні сварках і нескінченній роботі. Проте ці роки стали серйозною школою для молодої акторки – вона зіграла безліч ролей, і з кожною роллю її талант проявлявся все яскравіше.

П’ять років вони з чоловіком тинялися від одного театру до іншого. Аж поки в Нижньому Новгороді Марії запропонували замінити в місцевому театрі хвору актрису, вона погодилася – і не прогадала. Її партнер по сцені Володимир Давидов багато пізніше згадував:

“Скромна, тиха, але з лукавими оченятами, із дзвінким мелодійним голосом, вся витончена, тендітна – вона була чарівна в оперетках і комедіях. Тоді вже можна було вгадати, що з Савіної згодом вийде гарна актриса. Вона мала характер, любила сцену до самозабуття і вміла працювати, не сподіваючись на натхнення”.

За Марією прибився до театру і її непутящий чоловік. У трупі його терпіли лише заради Савіної. Зрештою він так їй остогид, що актриса вибила його під три чорти. Нарешті вільна. Їй усього 20 і ще все життя попереду.

Коли провінційні театри були підкорені, Савіна подалася до Петербурга. Рішуча, впевнена, наполеглива Марія штурмом взяла столицю Російської імперії і увійшла в трупу Александринського театру. Музична й пластична Савіна блискуче справлялася з ролями молоденьких, грайливих і наївних дівчат, яких так багато у водевілях й оперетах.

“Із Савіної цей театр ожив і нагадує старі дні золотого свого століття, коли артисти грали з натхненням. Гра її проста, дикція чудова, разом із граціозністю в поставі та витонченістю в рухах, ця молода жінка завоювала столичну публіку і стала “царицею сцени”, – так писали критики про Марію.

Кожен її вихід на сцену – аншлаг і так протягом багатьох років. Але на горизонті запалала нова зірка Петербурга – Віри Коміссаржевської. Савіна не стала опускатися до залаштункових інтриг, а, щоб повернути собі увагу публіки, придумала дуже правильний хід – вона вирушила на гастролі в Берлін і Прагу.

Европеців Савіна підкорила образом Маргарити із п’єси “Дама з камеліями” Олександра Дюма-сина. Ця роль була своєрідним випробуванням на майстерність, і Марія блискуче витримала цей іспит. Після приголомшливих виступів вона назавжди закріпила за собою місце на зоряному п’єдесталі поряд із Елеонорою Дузе й Сарою Бернар.

Із гастролей Савіна повернулася переможницею. До того ж їй жалували звання заслуженої артистки імператорських театрів. Це був тріумф.

Але крім сцени у Марії було досить бурхливе особисте життя, яке зводила актрису з відомими чоловіками. Одним з таких чоловіків був Іван Тургенєв, який пристрасно захопився Савіною.

Про їхні відносини один із дослідників творчості Савіної писав: “Вона схилялася перед талантом Івана Сергійовича. Його сердечне, уважне ставлення до неї хвилювало її, з’являвся трепет, хвилювання при зустрічах з Тургенєвим. Вона ставала відвертіше, чесніше під його проникливим поглядом. Тургенєв був за характером повільний, Савіна рвучка, з полум’яним розумом і серцем. Ці різні за темпераментом люди збагачували та прекрасно доповнювали один одного”.

Після цього роману Савіна вийшла заміж за Микиту Всеволожського – блискучого лейбгвардійця, ад’ютанта одного з великих князів. Їхній шлюб став мезальянсом. Він – дворянин, а вона – провінційна актриса, хоч і відома. До того ж Всеволожському довелося вийти у відставку, за що він все життя дорікав Савіній.

Гордовите сімейство Всеволожських вважало нижче своєї гідності спілкуватися з безродною провінціалкою, Микиті ж і в голову не приходило захистити дружину або припинити спілкуватися з такою зарозумілою ріднею. Він часто бував у своїх пихатих родичів, а про дружину намагався не заговорювати – щоб не зачепити їхні “тонкі почуття”.

А Савіна не надто страждала з цього, вона жила своїм життям – працювала. Коли зрідка приїжджала в маєток чоловіка, то одразу бралася допомагати нужденним – вчила й лікувала сільських дітей, допомагала літнім людям, брала дітей у породіль, домагалася у чоловіка попусту для селян. Чоловік не втручався. Та невдовзі він програв 100 тисяч рублів у карти, його маєтки були описані. Допомоги прийшов просити у дружини.

Марія гарувала місяцями на гастролях, щоб виплатити борги чоловіка. Натомість він сам продовжував гуляти. Сімейне життя руйнувалася на очах. А він і не намагався його вберегти, навіть пішли чутки, що Всеволожский збирається розлучитися з Савіною та одружитися з іншою. Зрештою вони розлучилися. Марія як багато років тому відчула себе вільною.

Лише в 1910 році, вийшовши заміж утретє, актриса вперше відчула надійне чоловіче плече свого супутника – Анатолія Молчанова. Але раділа на так довго, бо життя чи скоріше смерть розпорядилися інакше. 21 вересня 1915 Марія Савіна відійшла у засвіти.

Сорок років Савіна віддала сцені, сорок років виходила на підмостки, і всі ці роки публіка зустрічала її бурхливими оплесками. Сама ж Марія постійно говорила: “Сцена – моє життя”.