Марія Башкірцева – художниця з України, яка наприкінці XIX століття підкорила Париж, а після ранньої смерті величезну популярність здобули її опублікуванні щоденники.

“Якщо я не помру молодою, я сподіваюся залишитися в пам’яті людей як велика художниця, але якщо помру у розквіті, я хотіла би видати свій щоденник, який не може не бути цікавим”, – так написала мисткиня менш як за пів року до своєї кончини.

Марія народилася 23 листопада 1858 року в селі Гайворонці, що на Полтавщині, в родині заможних землевласників. Коли Муся (так називали дівчинку рідні) була ще маленькою, батьки посварилися й вирішили розлучитися, ба більше, мати навіть виграла справу та домоглася заборони бачитися чоловікові з дітьми. Забравши чотирирічну Марію і дворічного Павла, повернулася до батькового дому в село Черняківка Полтавської губернії.

Мусю в родині обожнювали, виконували будь-які забаганки. Дві гувернантки вчили малу мовам, гри на фортепіано та малюванню. Коли їй виповнилося 12, батьки трохи примирилися й дійшли згоди – Башкірцев сина забрав до себе, а Марія, залишившись із матір’ю, виїхала до Европи.

Спочатку відвідали Відень, після – Баден-Баден, а далі – в Ніццу. Дівчинка займалася музикою, малюванням тощо. Сама собі склала програму навчання та займалася по дев’ять годин щодня. За п’ять місяців освоїла трирічний курс гімназії. У той період вона почала вести щоденник. Ці записи згодом були перекладені кількома мовами й надруковані. Свого часу цими записами зачитувалася Марина Цвєтаєва й присвятила їй свою першу збірку віршів. Прем’єр-міністр Англії Вільям Гладстон в одній зі своїх публікацій у 1890 році назвав “Щоденник” Башкірцевої однією з найвидатніших книг XIX століття.

У 1873 році мати з донькою прибули в Париж, потім мешкали в Бельгійському містечку. Саме тут проявилися перші ознаки сухот, дівчина часто втрачала свідомість. Попри хворобу, вона продовжувала жити в шаленому ритмі світських прийомів, зустрічей. У той період Марія мріяла стати співачкою, годинами займалася музикою, але туберкульоз давався в знаки. Зрештою вона втратила голос.

Відвідавши Італію, Башкірцева захопилася живописом, її зачаровували полотна Тіціана, Рубенса, Ван Дейка. У своєму “Щоденнику” писала, що могла днями милуватися картинами в галереях. Марія почала брати уроки живопису, і вже на одному з перших за півтори години написала натурний портрет: “Я задоволена собою, і якщо кажу це, значить, я заслужила. Я прискіплива, і мені важко задовольнитися чимось, особливо собою”.

У Римі Марія закохалася в племінника кардинала Антонеллі – П’єтро, а сама Башкірцева запала в серце графу Вінченцо Брускетті. Ці душевні переживання Марія детально описує в щоденнику, але заміж вона так і не вийшла.

У 1876 році дівчина відвідала Батьківщину, гостювала в полтавських маєтках, побачилася з татом. Вона намагалася примирити батьків, але нічого з цього не вийшло. З розбитим серцем повернулася до Франції.

У Парижі Марія вирішила стати художницею: “Це рішення не швидкоплинне, як багато інших, але остаточне”. Опановувала тонкощі мистецтва в майстерні Жуліана (приватний навчальний заклад, в якому народилося чимало видатних митців). За два місяці навчання вона вже пише з натури, а за пів року наздогнала найкращу ученицю школи Луїзу-Катрін Бреслау. Художники високо оцінюють роботи мисткині, що викликає неабияку заздрість інших.

У січні 1879 року Башкірцева отримала медаль на конкурсі, який проводили в майстерні. Що це значило для самої художниці, можна прочитати в її записах:

“Якщо живопис не принесе мені скорої слави, я вб’ю себе, і все тут. Це вирішено вже кілька місяців”.

У 1880 році робота Марії “Молода жінка читає” була представлена в паризькому Салоні. Це був справжній тріумф і неабияке досягнення для художниці. Річ у тім, що про виставки в Салоні писали в пресі, і навіть просто згадка про дебютантку – це величезний крок до визнання. Адже роботи, які не були представлені в Салоні майже не купувалися.

Водночас здоров’я Марії погіршується, болі, втрата слуху. Лікування майже не приносить полегшення. Башкірцева намагалася кожен день прожити з користю. Приєднавшись до руху суфражисток (правозахисний рух за здобуття жінками виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному й економічному житті), вона під псевдонімом Поліни Ореллі опублікувала статтю в журналі про жінок-художниць, які не мають можливості навчатися та виставляти свої роботи нарівні з чоловіками, і про подвійні стандарти моралі тодішнього суспільства.

У 1882 році доля звела Башкірцеву зі знаменитим художником Жюлем Бастьєн-Лепажем. Він відвідав майстерню Марії, а її роботи викликали захоплення. Натхненна схвальними відгуками, Башкірцева задумує написати картину на євангельську тему – Марія і Марія Магдалина сидять у печери, де Йосип Ариматейський поховав Христа.

У 1883 році Марія представила Салону три картини, а журі вкотре високо оцінили талант українки. Про неї почали писати за кордоном, про неї почули й на Батьківщині. Для Башкірцевої це було найкращим визнанням. Вона стала знаменитою.

Ще так багато хотіла Марія сказати всьому світу, але хвороба забрала її життя. 31 жовтня 1884 року вона відійшла у засвіти. На могилі Башкірцевої звели капличку, всередині якої розмістили незакінчену роботу “Святі дружини”, а також поставили її мольберт і палітру. Ґі де Мопассан, дізнавшись про смерть Башкирцевої, вигукнув:

“Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усипав квітами, якби знав, що він буде такий яскравий і так короткий!”

За рік по смерті художниці в Парижі відбулася велика персональна виставка Башкірцевої. Більшість її робіт згодом були перевезені матір’ю в родовий маєток Гайворонці. Проте в буремний 1917-й велика частина її зібрання загинула під час пожежі, ще частина не пережила бомбардувань Другої світової.

Нині картини Марії зберігаються в музеях України, Франції, Нідерландів, США та РФ. У її рідному селі Черняківка створили музей Башкирцевої та назвали галявину Маріїною долиною. Там щороку проводять масові гуляння з виставками художніх творів. В музеї образотворчих мистецтв у Ніцці є зал Башкірцевої.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram