Насправді простій людині завжди хочеться знати, що скаже геній. Тому, коли кажуть, що книжка існує, щоб “убити час” – це неправда. Мабуть, це найбільша неправда в ХХІ сторіччі: зараз час “убивається” ґаджетом, а ціна паперової книги тільки зростає. Насправді, особливо коли йдеться про визнаного майстра, ми беремо книжку до рук радше з двох причин. Щоб майстер допоміг нам ще раз наново осмислити світ, вгамувавши словом наші тимчасові психічні та культурні рани. Або щоб упевнитися, що наша система духовно-культурних координат і вподобань “працює”, що ми на правильному шляху, що з нами як людьми саме цієї цивілізації зрештою усе гаразд. У цьому сенсі надзвичайну цінність представляє приписьменницька чи навколописьменницька діяльність геніїв – їхні мемуари й есеї.

Василь Шкляр віддавна є духівником, характерником та національним письменником-пророком, чиї твори не просто викликають ажіотаж у публіки, а багато чого пояснюючи в національному побуті й історії, є світильниками в зденаціоналізованій часом та здекозачченій суспільній Україні, де чимало українців все ще живуть одним днем, черевом чи чужинецькими цінностями. На жаль, Василь Шкляр не веде блогів, як багато хто із сучасних митців. І саме тому поява друком Шкляревої есеїстичної спадщини для читачів десяти його націотворчих романів нагадує за яскравістю вибух бомби. Вочевидь український читач спрагнув саме такого, меморіально-інтимного слова від свого найкращого на зламі ХХ-ХХІ сторіч прозаїка.

Книжка есеїстично-новелістичної спадщини “Треба спитати у Бога” умовно скаладається з трьох частин. В есеях першої “Демон заперечення” Василь Миколайович ділиться власними спогадами та нарисами з життя про людей, які вочевидь вплинули на становлення Шкляра як видатного прозаїка. Тут є оповідь про рідкісний будинок у Звенигородці, що був збудований та належав Агатангелу Кримському. Ця історія про шляхетність, випробування таборами, сусідами й обставинами, а заразом і про природнє людське побутове хижацтво повоєнних часів СРСР з боку жінки, яка привласнила будинок, позбавивши нащадків Кримського спадщини.

У “Демоні заперечення” Василь Шкляр пригадує історію з часів своєї юності про “тайну вечерю” разом із Григором Тютюнником, описуючи, які складні рішення за комуняк доводилося часом приймати чи навпаки не приймати навіть найвидатнішим українським письменникам. Шкляр описує історію своєї дружби з маловідомим та так і не визнаним у належний спосіб українським діячем літератури та кіномистецтва Олександром Сацьким. Є в цій частині інтерв’ю “Політ в’язня” з Тарасом Мельничуком, історія про “гріх” перед Віктором Положієм та есей про поета-філософа Ярослава Павуляка, а також спогади про Ігора Римарука, мистецтво Марії Матіос, про те як письменник потрапив під суд у юності. Окремо стоять оповіді-спогади про Товмач Івана Лютого-Лютенка та щемливий спогад з Аллою Дудаєвою, дружиною Джохара Дудаєва.

“Не хочу, не хочу бути росіянкою і прошу ніколи не називати мене представницею цього племені. Надію і віру мій чоловік знайшов у боротьбі за незалежність Чечні. Якось я запитала його: “Коли ми виграємо цю війну?”, і він несподівано відповів, що ми вже її виграли. Адже чеченці побачили, що наша мета досяжна, і вся справа тепер полягає лише в тривалості цього тернистого шляху”, – засвідчила Алла Дудаєва.

Читайте також: Характерник Василь Шкляр

Друга частина книжки “Треба спитати у Бога” під назвою “Дівчина на полюванні” містить рідкісні оповідання 1969-1979 років, що належать перу автора. Третя частина має назву “Боротьба”, і та частина містить інтерв’ю з Василем Шклярем, яке бере в нього відомий український політик В’ячеслав Кириленко. У ньому зокрема йдеться про те, скільки саме років працював Василь Шкляр над своїм наймасштабнішим, найкращим та найпопулярнішим зрештою романом “Чорний ворон”, оповідається, в якому саме світі зростав геній Василя Шкляра, про те, якими людьми пишався відомий письменник, як з’явився і був утілений задум роману про вояків УПА та про те, що “Майдан в Україні потрібно узаконити як постійно чинну інституцію” та про чимало ще дуже цікавих міркувань від живого класика української літератури.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram