М. Сатпаєв. Батько Гека Фінна, король Франції та проповідник Мунтян

Микола Сатпаєв. Батько Гека Фіна, "король Франції" і Володимир Мунтян. Фото: скріншот з Ютуб

Я люблю роздивлятись Київ із вікон транспорту, в котрому їду. В автобусі намагаюсь завжди пробитись до вікна. Все одно робити нічого, треба ж чимсь розважатись? “Втикати в телефончик” я не люблю, от і знаходжу собі забавки за вікнами. Правда, в силу зіпсованості професією, звертаю увагу на “наружку” – тобто на зовнішню рекламу. На бордах можна завжди побачити щось цікаве.

Минулого тижня деякі рекламні поверхні повернули мене в далеке дитинство, коли я відкрив для себе Марка Твена з його безсмертним Геком Фінном. Особливо мені чомусь запав у голову сюжет, в котрому пройдисвіт “король Франції у вигнанні”, з котрим Гек потрапляє на молитовні збори у якісь американській глибинці, “обробляє” учасників цих молитовних зборів, вилізши на паперть і заявивши, що він – пірат, котрий розкаявся. Хто не читав книгу – відправляю до джерел, а хто читав – той пам’ятає, що “розкаяння короля” принесло йому кругленьку суму у “вісімдесят сім доларів та сімдесят п’ять центів”. Я недарма написав “кругленьку” – перемножте ці 87,75 на коефіцієнт інфляції, бо ж дія відбувається у далеких 30-40-их роках 19 століття.

Втім, повернімось у Київ. В дитинство мене повернули борди, на котрих якийсь Володимир Мунтян закликав прийти на молитовні збори (о, яка аналогія!) і “позбавитись від родового прокляття”. Я подумки став підраховувати, скільки можуть становити “вісімдесят сім доларів та сімдесят п’ять центів” нащадка “короля Франції”. Проте я вже доїхав до своєї зупинки, тому покинув марні намагання вгадати зиск “правнука пірата” і пішов на роботу. Та й не полишала мене наївна віра в розум людей – як можна “вестись” на такі речі у XXI столітті?

Але сьогодні стрічка новин підкинула мені знову цю тему – виявляється, “позбавитись прокляття” захотіло стільки людей, що в залі Палацу спорту, розрахованому на 8 тисяч місць, тих місць не вистачало… Щоправда, вчора, коли відбувалось це “дійство”, вхід начебто був безкоштовним. Але ж, як відомо, безкоштовний сир буває лише самі знаєте, де. Бо два місяці тому “білетик на зцілення” коштував 100 доларів.

Можна було б провести розслідування – хто такий “пророк Мунтян”, розповісти про його “Феррарі”, особняк за мільйон доларів під Дніпром, трьохрічну “відсидку” за крадіжку та шахрайство. (Все ці відомості були в сюжеті ТСН, наприклад). Можна було б підрахувати, скільки він “настригає з лохів”, написати про нейролінгвістичне програмування, з допомогою якого він обробляє своїх “прихожан”. Навести кілька сльозливих історій людей, котрі позбавились замість “родового прокляття” всього майна. Можна. Але – навіщо? Все це є у відритих джерелах, досить зазирнути в “Гугл”.

Від того, що додасться ще одне розслідування, нічого не зміниться. Якщо людина не здатна зрозуміти, що її проблеми ніхто, крім неї самої, не вирішить і біжить купувати пластикову картку за 600 кредитних доларів та вірить, що та картка (іконка, портретик, амулетик) здатен “позбавити прокляття” (вилікувати, повернути чоловіка, дати роботу і т.д.), то писати і казати тут щось безглуздо.

Тим не менше, я досі не можу зрозуміти – як! – як можна йти до чергових “спасителів” після Сандея Аделаджі, Григорія Грабового, Білого Братства, врешті? Цигани на ринках та вокзалах, котрі “розводять” наших співгромадян на дві-три тисячі гривень та обручку – жалюгідні невдахи на фоні цих дійсно “королів обману”. Що ви там шукаєте, люди? Ви справді вірите, що черговий амулет, котрий ви купили за останні (чи ні – неважливо) гроші, здатен вирішити ваші проблеми? Ні, після того, як ви туди (на “молитовні збори”) зайшли, ви, звісно, вірите. Але ДО того? До того, як туди піти – невже у вас так мало мізків? Куди вивітрюється з ваших голів середня освіта, у багатьох – вища; куди вивітрюється здатність бодай цікавитись – а до кого й навіщо я йду?

Втім, у кого я це запитую? У людей, котрі (або їхні батьки) ставили баночки з водою та тюбики з кремом перед телевізором, коли в ньому робив загадкові рухи руками Алан Чумак? У людей, котрі чекали, поки Анатолій Кашпіровський “заведе їм будильник свого імені”? Хоча в кінці восьмидесятих минулого століття було виправдання таким діям – ми того всього ніколи не бачили і була, принаймні, цікавість і хотілось побачити на власні очі оті “сеанси”. Але – тепер? Невже ніхто не пам’ятає, як “білих братів і сестер” міліція викидала з Софійсього собору? Як потім лікували (часто – безуспішно) адептів нової релігії?

Втім, то було давно. Але – Сандей Аделаджа і його King’s Capital? Тисячі постраждалих. В Києві. Шість років тому. Як можна після цього йти до чергового “сандея”? Мій мозок відмовляється це сприймати.

На останок хочу сказати одне – це моя думка, і вона багатьом не сподобається, але все ж – “постраждалих” від дій новітніх “марій деві юсмалос” та “сандеїв-грабових” я би постраждалими не визнавав. Людина повинна нести відповідальність за свої дії. Бо як можна бути постраждалим від того, чого ти сам прагнув? Хотів купити шматочок чарівного пластику – купив. Не працює? Погано віриш в чудеса. Хотів, нічого не роблячи, заробити грошей? Не працює? Це тобі плата за науку. А Володимиру Мунтяну і його колегам я аплодую. Бо, перефразовуючи батька Гека Фінна, – “якщо тобі не згодиться лох, то він згодиться комусь іншому. А добра справа даром не минеться”.