Майже кожен її ранок починався з чоловічої оголеної дупи. Вона вже навіть не дуже звертала увагу на волосся та, м’яко кажучи, неприємний запах, що витав у кожному кутку цього закладу. Той запах так в’їдався в одяг і волосся та забивав дух, що жоден протигаз не врятував би ситуації, а марлева пов’язка тим паче. Вона сумлінно готувала свої інструменти, заряджала шприц і, як вправний вояк, з першого разу потрапляла у ціль. Вже четвертий рік вона працювала медичною сестрою у військовому шпиталі. Дивно влаштований світ, думала вона, ще півстоліття тому ці молоді чоловіки стріляли у ворога і одним поглядом підкоряли жінок, а зараз вони лиш оголюють свої “мішені”.

А життя її було спокійне і дуже стабільне. Не те, щоб правильне, ні. Швидше планомірне і врівноважене, як і вона сама. Такий вже був характер! З одного боку її не можна було ні в чому переконати, а з іншого – вона була м’якою і поступливою з близькими та рідними. Але вона невпинно мріяла – була ще та фантазерка! Саме тому їй часто зустрічалися не ті, кому потрібна вона і не ті, хто потрібен їй. Але вона не переймалась із цього приводу, на відміну від її шаленої подруги, яка постійно лізла зі своїми питаннями:

– Ну що, квіти подарував?

– Ні.

– А в кіно, в кіно ходили?

– Ні.

– Ну хоч цілувались?

– Хм.

Не завжди вона хотіла відповідати та і взагалі говорити на такі теми. З одного боку ніби незручно, що ось такі невігласи на шляху зустрічаються. Ну, а з іншого – кого це обходить, думала вона, і продовжувала спокійно жити, впевнено перезаряджаючи шприци.

Читайте також: Будеш розумною – заміж не візьмуть

Вона дуже любила каву. Цей запах і смак зводив її з розуму. Саме тому, життя у місті її цілком влаштовувало. Можна було працювати, відпочивати з друзями, пити каву. Але в якийсь момент її почала вбивати ця вимушена стабільність. Те, що ще вчора здавалося комфортним – перетворилось у лабіринт, клітку, з якої не було видно виходу. Дивні думки почали лізти у голову: може зробити тату чи пірсинг, змінити роботу чи взагалі втекти в інше місто. Це такі думки, які подібні до вірусу – варто тільки народитись одній у глибині душі, як, ти ба – наступного дня голова більше зовсім ні про що інше думати не хоче! Тільки б знайти вихід – вирватись із космічної петлі, що повторюється щодня: робота-дім-кава-робота. І вона знайшла вихід! Переглянула кілька пропозицій по роботі та кинула монетку – змінювати роботу чи ні. Монетка тричі випала решкою, що означало – рішення залізне і назад шляху немає. Вже за кілька тижнів оголені дупи перетворилися на чистенький медичний центр з моніторами та новими викликами. Однак, за деякий час це знову перейшло у рутину. Постійно не вистачало чогось такого, про що не можна розповідати дітям, яким ще немає вісімнадцяти. Хотілося жіночого щастя – тієї неголеної теплої щоки, яка так зігріває зимовим ранком. Та нічого не ліпилось і не зросталося. Кавалери були настільки далекими від її особистого всесвіту, що вона навіть перестала ходити на побачення. Не те, щоб вона розчарувалася. Просто внутрішнє її я не допускало нікого з них до серця, як їй тоді здавалося – холодного.

Та одного дня, на кухні з чаєм і нічними розмовами, їй, залюбленій у місто і каву молодій дівчині, надійшла шалена пропозиція від її рідної сестри. Ця пропозиція була дика, як і її молодша сестра, яка відрізнялась від неї усім, чим лиш могла. Та цього разу її «геніальна» ідея видалася не тільки цікавою та авантюрною, а й раціональним рішенням деяких фінансових проблем. Хоч і плата за це була нереально велика – лишитися без кави, міста і по суті – майже без цивілізації… Сестра запропонувала їй підписати контракт з армією та переїхати жити на військову базу, яка знаходиться в лісі. І вона погодилася. Це було чи не перше шалене рішення, яке вона прийняла в житті та ще й з блискавичною швидкістю. Вже за тиждень вона ставила свій каліграфічний автограф на паперах та приміряла, нову для себе, військову форму. Тепер вона військова медсестра! Не можна сказати, що вона засумувала за чоловічими військовими дупами, ні. Просто, напевно, в такому молодому віці вони все-таки виглядають привабливішими. Але і це для неї не було головним. Вона тепер жила серед дерев огороджених колючим дротом! І хоча часто запитувала себе: “нащо я це роблю?”, дороги назад вже не було. Принаймні, вона вирвалася з рутини блідого міста.

Читайте також: Париж на мене зачекає

Але одного разу до неї заговорив він. Він дуже сміливо привітався і запитав скільки їй років та чи не має вона дітей. Вона відповіла, що їй 25 і матір’ю їй бути ще не доводилось. А він здивувався і сказав, що вже ж пора. Така була їх перша коротка розмова. А вже за кілька тижнів він перевозив до неї пральну машину. А ще через кілька – подарував блокнот у якому були різнокольоровими ручками виписані всі їхні діалоги, а на кінчику закладки-мотузочки виблискувала каблучка. Ще через тиждень вона дізналась, що вагітна. І це було таке космічне щастя, про яке годі мріяти!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram