Любов Добржанська – видатна театральна актриса, яка все життя присвятила служінню сцені. Свій творчий шлях вона розпочала на підмостках театру у Києві, тут вона не лише сформувалася як артистка, а й тримала визнання і славу.

Любов народилася 24 грудня 1908 року в Києві. Батько дівчинки до 1917-го служив у царській армії, до того ж Добржанські були дворянського походження. Коли більшовики прийшли до влади, родина зазнала репресій – батька заарештували та вислали в Казахстан. Та навіть відбувши покарання він не міг повернутися до Києва. Так, на все життя розлучений з дружиною та дітьми, доживав віку далеко від дому, гаруючи пастухом. Мати ж бралася за будь-яку роботу, щоби вивести дітей у люди. Окрім власних двох, вона ще опікувалася трьома племінниками. Коли Люба підросла, з усіх сил допомагала мамі. Попри життєві труднощі, дівчинка залишилася вірною своїй дитячій мрії – стати акторкою.

Пристрасть до сцени в Добржанської від дядька – відомого київського оперного співака Романа Романова-Добржанського. Дівчина вступила до театральних студій і одразу стала однією з найкращих. Вона без зусиль вживалася в будь-яку роль, мала чудову дикцію і вокал. У 1924 році юну актрису, після театральних студій, прийняли в трупу Київського театру російської драми (нині Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки). Тут дівчина дуже швидко завоювала любов публіки. Зовсім скоро стала грати головні ролі. Білети на спектаклі з її участю розкуповувалися миттєво.

У цьому театрі Любов познайомилася з талановитим актором Іваном Червінським. Пара взяла шлюб. Проте сімейне щастя було не довгим. Чоловіка у 1933-му заарештували. Ймовірно через те, що був сином священника та ще й дворянського походження. До того ж хтось написав донос, буцімто за грою в карти Іван ніс крамолу на владу. Опинившись у в’язниці, Червінського катували на допитах. Не витримавши знущань, вкоротив собі віку.

Невтішна Любов рятувалася одним – театром. Успішні виступи та овації залу допомагали жінці пережити втрату. Пізніше в особистому житті також настали зміни. На молоду вдову звернув увагу ще один колега – актор і режисер Володимир Неллі-Влад. Він поставив спектакль “Оптимістична трагедія”, в якому Добржанська виконала головну роль. Це був приголомшливий успіх.

Проте, зірка не могла віднайти сімейного щастя. Із Володимиром теж не склалося. Одні говорять, що Неллі-Влад був жонатий і не збирався покидати дружину, інші – що він був одружений із Любою, але вона так і не змогла оговтатися від смерті першого чоловіка, тому вирішила залишити Київ і податися до Москви, що і стало причиною розриву.

Хай там як, та Добржанська все-таки перебралася до столиці СРСР. Але тут її ніхто не чекав, не знав. Це в Києві вона блищала на сцені, а тут було дуже легко згубитися серед сотень інших, які приїхали підкорювати московські театри. Єдине, на що жінка могла розраховувати – це епізодичні ролі. За них і бралася.

Але участь в одному спектаклі змінила її життя. У Центральному театрі Червоної армії ставили шекспірівський спектакль “Приборкання норовливої”. Розкішні костюми, декорації, підібраний репертуар, а ось акторки на головну роль – немає. Шукали та не могли знайти. Вимогливий режисер не бачив Катарини у жодній із претенденток. Тоді вирішила спробувати свої сили Добржанська. І диво – її затвердили. Текст п’єси вона вивчила за два тижні. У 1938 році відбулася прем’єра, і актрису кілька разів викликали на біс. Відтоді режисери часто запрошували Любов на головні ролі.

Під час німецько-радянської війни театр евакуювали, але спектаклі не припинялися. Добржанська стала справжньою зіркою. Глядачі тамували подих, коли вона виходила на сцену. Її ролі були різноплановими: від знатної дами до селянки, від легковажних міщанок до мудрих і самовідданих героїнь. У 1954 році актриса отримала звання заслуженої артистки РРФСР.

Любов знову вийшла заміж, її чоловіком став актор Осип Шахет, який працював з нею в одному театрі. Але і тут її спіткало нещастя. У 1949 році Шахет помер від серцевого нападу у 43 роки.

На початку 1950 жінка вирішила ще раз спробувати себе у сімейному щасті. Вийшла заміж за музиканта Віктора Кручиніна. Тепер вона була щаслива. Чоловік їздив з нею на гастролі, всіляко підтримував. Коли його почали мучити старі рани, які він отримав перебуваючи в полоні під час німецько-радянської війни, Любов віддано доглядала його.

У 1966 році актриса дебютувала у кінострічці режисера Ельдара Рязанова “Бережись автомобіля”. Вона зіграла матір головного героя – Юрія Дєточкіна. Після виходу картини на екран кінорежисери пропонували Добржанській багато ролей, але актриса відмовлялася. Театр – ось її життя. Попри те, що вона була відомою актрисою, Любов не гребувала епізодичними ролями й залюбки виконувала їх.

У 1972-му Олексій Баталов вмовив Добржанську знятися у фільмі “Гравець” – екранізація однойменного роману Достоєвського. Там вона зіграла Антоніду Василівну, тітоньку генерала Загорянського.

Успіх на сцені та на екранах завжди крокував поруч зі смертю. У 1972-му померла мати Любові, а за три роки відійшов у засвіти і чоловік Віктор. Життя не дозволило здійснитися її мрії – померти з чоловіком в один день. В іншому випадку, вона б не зіграла одну з найяскравіших кіношних ролей. Адже саме тоді Ельдар Рязанов, запросив акторку до “Іронії долі, або з легким паром”, де всі її пам’ятають як матір Євгена Лукашина.

В останні роки життя Любов Добржанська стала рідше грати в театрі. Раніше вона без проблем вивчала величезні тексти, а тепер пам’ять стала підводити. Потім гірше – вона навіть не впізнавала знайомих. Померла Любов Іванівна в листопаді 1980 року. Похована в Москві на Ваганьковському кладовищі.