Три запитання найчастіше хвилюють людину: хто ми, звідки прийшли, куди йдемо? Розмірковувати над власною природою та природою своїх учинків, думати про те, як влаштовано або як може бути ще влаштовано світ, означає займатися філософією. Філософія визначає дослівно “любов до мудрості”. Вона вивчає найбільш загальні суттєві характеристики та фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносини людини і світу, найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах. Але під філософією також розуміють і стан розмірковування, форму людського мислення та теоретичну форму світогляду.

Філософів не люблять. Аж до того, що іноді замість дослухатися до їхніх порад пропонують випити “міркувальникові” цикуту. Це історично випливає, наприклад, зі скарги громадян Атен Лікона та Аніта: “Сократ винен у невірі в богів, визнаних державою, і в тому, що увів у поліс нового бога. Він також винний у розбещенні молоді. Пропоноване покарання: смерть”. Отакої! Це при тому всьому, що предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї наявної культури, її світоглядних структур.

Насправді філософія та філософстування вкрай важливі для цивілізації. Адже філософія – то така собі раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття та місце людини у світі. Давньогрецький філософ Кратет Фіванський (IV-III сторіччя до Р.Х.) сказав: “Філософія важливіша від дихання, бо значно важливіше добре жити, чому навчає філософія, ніж просто жити, що залежить від дихання”.

При тому всьому, що філософією людина займається ще з “пелюшок цивілізації”, що придворною ця наука стала 4 000-5 000 років тому, а 2 500 тисячі літ тому потрапила до обов’язкової програми тогочасних вишів, Усесвітній день філософії як свято проголошений на 33-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО лише в 2005 році, і відзначається він щорічно третього четверга листопада. В Україні він відзначається з 2006 року, коли вперше 16 листопада у Київському університеті був проведений міжнародний науковий симпозіум, присвячений цьому дню.

У цей день проводяться різноманітні регіональні філософські конференції та засідання, круглі столи, філософські кав’ярні, зустрічі з видатними діячами, виставки книжок, які стосуються актуальних філософських проблематик тощо. У Київському університеті цього дня оголошуються переможці конкурсу бакалаврських робіт та громадської активності на філософському факультеті. Сенс святкування офіційно полягає в тому, щоб знайти спільну платформу обговорення глобальних соціокультурних перетворень, які відбуваються зараз, долучити людей до філософської спадщини, прочинити сферу повсякденного мислення для нових ідей і стимулювати публічні дебати мислителів і громадянського суспільства з приводу викликів, що постають перед соціумом сьогодні.

Навчитися філософії, як на мене, неможливо. У мене є знайомі, що закінчили філософський факультет – та як правило, філософія таких знайомих насправді бідніша від мудрощів вуличних філософів. Сократ, Платон і Лао-Цзи викладали своє мистецтво учням в академіях, однак при тому академією зазвичай слугувала вулиця, гора, схил, берег водоймища тощо. Сьогоднішній день філософії покликаний примирити обох: мудрість та її виробника. Найзнаніший український філософ відомий як власними філософськми трактатами штибу збірки “Сад Божествених Пісень”, так, може навіть і більше своїм стилем життя. Григорій Сковорода, як і належить філософові, прагнув передовсім усамітнитися, зробити, щоб “світ мене піймав”.

Однак людина влаштована як деяка філософська і тому дещо абсурдна інстанція. Ми можемо картати винахідників, але послуговуватися їхніми механізмами. Чи ненавидіти філософа-любомудра, але послуговуватися плодами його розумово-письменницької діяльності. Це давня звичка, однак в основі її – залізний прагматизм. Людина – не Бог, тому вона завжди потребує конкретного продукту. Не самого філософа, який у судженнях може вийти за певні межі, але його думки, сказаної щойно, на потребу часу. За панацею якої можна зачепитися, тому що вона рятівна для моєї душі сьогодні і зараз. Чи тому що, видозмінивши якусь ідею, можна отримати з неї якийсь практичний зиск.

Попри таку банальну ідею, коли сенс любові до мудрості зводиться навіть в її іменини до пошуку можливого суспільного зиску, філософія, звичайно, вислизає з цих надто вузьких для себе штанців. Чимало колишніх мислителів стверджували, що її суть полягає в подиві. Iнші, як от я, кажуть про чисте задоволення від міркування як такого. Прагнення людських істот цікавитися собою і світом справді виникає, щойно ми розплющуємо очі і вмикаємо належний в нас розум уранці. Однак рефлексія любові до мудрості розповсюджується набагато далі, ніж здатність орієнтуватися в навколишніх предметах, щоб не заблукати між власними туалетом і кухнею. Філософія вчить нас мислити про думки, продукувати думки, сумніватися в думках та любити їх.

Ось як мудро сказав на тему філософствувань властиво сам Григорій Савич Сковорода (1722-1794): “Якщо Бог всюди, якщо Він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є найкращим з усіх творінь”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram