Після Першої світової Польща отримала державну незалежність, повернула собі Познань і вихід до моря. Хоча й без особливого розуміння у Франції та Великої Британії, але поляки намагалися ще й вимагати 10% відсотків німецьких заморських володінь, а це могло бути половиною Камеруну або Танзанії.

Польською танковою дивізією у складі британської армії командував Станіслав Мачек, родом з Щирця на Львівщині. Перед Першою світовою Мачек вчився у Львівському університеті, вивчав філософію та літературу, згодом воював в австро-угорському війську, а в листопаді 1918-го брав участь у війні з ЗУНР; продовжив кар’єру військового у незалежній Польщі. Цей уславлений командир Другої світової безпосередньо причетний до подій, про які я маю розповісти. Він командував бригадою до 19 вересня 1939 року, уже під час безнадійної оборони Львова, воював на Західному театрі бойових дій у Європі, став символом визволення Польщі, і на його честь навіть назвали ціле місто.

Ця трохи курйозна історія бере початок у 1942 році, коли Польща була повністю, навіть у довоєнних кордонах, окупована Гітлером, а польські збройні сили полишили територію вітчизни. Як завжди буває у військовій політиці, саме в такі часи дипломати полюбляють ділити шкуру невбитого звіра, тобто на політичній мапі починають встановлювати нові кордони. Наприклад, виникала ідея поділити Німеччину на п’ять незалежних держав із населенням 10-20 мільйонів кожна: Ганновер, Пруссія, Баварія, Гессен і Саксонія, не рахуючи Австрію та Саар.

Коли нема чого втрачати, а інших ресурсів немає, обіцянки роздаються наліво й направо, бо на третьому році війни ще ніхто не міг передбачити, кому дістанеться перемога. Тому доводиться платити нічого не вартими обіцянками, коли на кону стоїть усе.

Але у 42-му, коли ще далеко було до Тегерану, Ялти й Потсдама, польський уряд у вигнанні, очолюваний Сікорським, почав просити собі шматочок Німеччини під польську окупаційну зону. Британці пообіцяли виділити невелику ділянку у своїй майбутній зоні окупації.

І от у 1945 році дивізія Мачека, пройшовши з боями Голландію, перетнула німецький кордон у Нижній Саксонії, на шляху до німецької військово-морської бази Вільгельмсгафен. Поляки одразу приступили до окупації регіону Емсланд у Нижній Саксонії. Загальна площа польської окупаційної зони становила 6 500 квадратних кілометри, тобто приблизно 7% від усієї британської зони окупації в Німеччині.

Що означало слово “окупація” у польському виконанні? З містечка Гарен депортували все німецьке населення, за винятком черниць католицького монастиря та бургомістра з його родиною. У Гарені розташувався польський гарнізон, на додачу сюди звозили поляків, звільнених з концтаборів і з примусових робіт (“остарбайтерів”).

Саме місто перейменували на Lwow, оскільки більшість поселенців виявилися родом з Львівщини, повертатися їм тепер, коли рідні міста опинилися під совітами, не було куди. Львовом містечко називалося недовго – вже за місяць на наполягання британського окупаційного командування місто перейменували ще раз і тепер воно стало Мачковим, на честь генерала Мачека. Із 1945-го до 1948-го Мачков існував як польський анклав між Німеччиною і Нідерландами.

Сам генерал Мачек тоді був демобілізований зі служби, лишився жити в Шотландії, “народний” уряд Польщі від нього відмовився і позбавив громадянства, а британці не збиралися платити військову пенсію солдатам, нехай і союзної, але чужої держави. Десь в окупованій Німеччині існувало місто, назване на його честь, а сам Станіслав Мачек у цей час пішов працювати офіціантом – такі фортелі викидає життя героїв.

Фактично, служба в окупаційній зоні для польських військовиків була єдиною альтернативою демобілізації з лав британської армії або поверненню в комуністичну Польщу. Довго цей балаган тривати не міг, уже до кінця травня 1947 року польська дивізія була виведена з Мачкова, ще рік знадобився британцям, щоб ввічливо попросити поляків полишити Гарен. Місту повернули справжню назву, споконвічний міський прапор (синій верх, жовтий низ, до речі) і герб, замість емблеми 1-ї дивізії (шолом польського “крилатого гусара”). Німців повернули додому.

Враховуючи, що Сталін під кінець війни створив на радощах не лише чотири українських і три білоруських фронти, а й міністерства оборони БРСР і УРСР, а Берлін штурмували саме 1-й Український і 1-й Білоруський фронти, українці могли також розраховувати на клаптик Німеччини під окупацію, що назвати якесь містечко Lviv або ні, краще Dniprodzerzhynsk чи Karlolibknehtovsk, щоб німці язика зламали. Та ні, нам “не положено.”

Тому що в поляків навіть уряд у вигнанні мав дипломатів, які дбали за польський інтерес.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram