Її іменем названі площі в Нью-Йорку та Даунтауні. Майже сорок років мисткиня шукала своє призначення: спочатку писала картини, потім захоплювалася скульптурою та керамікою. Свого часу так зневірилася в собі, що спалила всі роботи. А потім вона стала однією із творців асамбляжу – просторового колажу, виробивши власний, неповторний стиль. Її називають бабусею мистецтва інсталяції та енвайронменту (створення експозиційних просторових концепцій, організація естетизованого середовища). Вона однією з перших стала працювати з прозорими матеріялами. Звали цю видатну скульпторку – Луїза Невельсон, в дівоцтві Лія Берлявська, уродженка Полтавської губернії.

Лія з’явилася на світ 23 вересня 1899 року в Переяславі. Коли дівчинці виповнилося 6 років, батьки в пошуках кращого життя перебралися до США. Вони оселилися в Рокленді (штат Мен). Батько хвацько взявся створювати бізнес на Американському континенті. Спочатку зайнявся будівництвом, а згодом – продавав нерухомість. За досить короткий проміжок часу зумів заробити чималий капітал, і родина замешкала в красивому маєтку. Лію відтепер називали на американський штиб – Луїза.

Дівчинка змалку захоплювалася малюванням, ще у юності вона знала, що стане художницею. Батьки не заперечували. Коли Луїза закінчувала школу, вона познайомилася з Чарльзом Невельсоном. Невдовзі пара одружилася, і чоловік забрав юну дружину в Нью-Йорк.

У великому місті відкривалися великі можливості, Луїза скористалися ними сповна. Вона займалася танцями, вокалом, вчилася в художніх студіях. Чарльз не заперечував, він вважав що для Луїзи це лише захоплення, яке скоро мине. Проте Невельсон сприймала все серйозно, її одержимість мистецтвом зростала з кожним днем. У 1922 році в пари народився син Майк, виховувати хлопчика приїхала бабуся.

У 1926-му на одній з виставок Луїза побачила картини Пабло Пікассо, вони дуже вразили молоду жінку. Вона будь-що хотіла опанувати модернарт. Друзі порадили Невельсон повчитися в художника Ганса Гофмана. Він тоді перебував у Мюнхені. 1931-го Луїза залишила сина на свою матір і подалася до Европи.

У Мюнхені Невельсон пробула лише три місяці. Гофман за походженням був юдей, а в Німеччині до влади рвалися нацисти, всім були відомі їхні настрої щодо євреїв. Тож художнику довелося повертатися до Нью-Йорку, разом із ним приїхала й Луїза. Вчитель високо цінував мистецькі здібності своєї учениці.

Невельсон із головою поринула в роботу. Це вплинуло на взаємовідносини в родині, тож зовсім скоро шлюб розпався. І хоча розлучення вони оформили лише через 10 років, за фінансовою підтримкою Луїза до чоловіка більше ніколи не зверталася.

Художниця марила ще раз побачити Европу. У 1932 році вона віднесла в ломбард діамантовий браслет – подарунок чоловіка, і на виручені кошти подалася в Париж. Кілька тижнів вона провела в столиці Франції, відвідувала виставки, художні майстерні. Але залишатися тут не збиралася, вона розуміла, що тут вона з легкістю загубиться серед художників. Нью-Йорк був перспективнішим.

У 1933 році Невельсон познайомилася з Дієго Ріверою. Він саме працював над фресками “Портрет Америки”. Для масштабної роботи, Рівері були потрібні помічники, і він запросив Луїзу та її подругу, теж художницю, допомагати йому. Фріда Кало, дружина Рівери, дуже ревнувала чоловіка до Невельсон, але їх поєднувала лише робота.

Невдовзі художниця познайомилася з виданим скульптором Хаїмом Гроссом і почала відвідувати його студію. Вона дуже швидко опанувала скульптуру. Гросс пророкував їй велике майбутнє.

Невельсон почала презентувати свої роботи на виставках, родзинкою стала фарба, якою вона прикрашала свої скульптури, фарбуючи кожну площину в інший колір – це було щось нове й досі небачене. Проте роботи не продавалися.

Восени 1941-го Невельсон влаштувала персональну виставку. Критики високо оцінили талант мисткині, але знову її роботи не купували. Так минули ще дві виставки. У пресі писали про її неймовірний талант, але публіка залишалася байдужою. Зрештою, розгнівана Луїза забрала з експозиції всі роботи й спалила їх. У вогонь також потрапили 200 картин.

Із роками Луїзі ставало все важче працювати, і жінка відійшла від скульптури й вирішила спробувати свої сили в кераміці. На відміну від звичайної техніки виготовлення фігур (ліплення), жінка вирізала їх із плаского шматка глини, фактуру на поверхні робила шматком тканини, гравіювала ножем, а після обпалювання в печі, з’єднувала тонкими стрижнями, отримуючи абстрактну композицію. Глядач міг повертати деталі на стрижнях, змінюючи композицію на свій смак.

Слава прийшла до Невельсон майже у 60 років. Якось у новорічну ніч один із друзів скульпторки приніс ящик лікеру. Луїзу зацікавила дерев’яна коробка з перегородками для пляшок. Вона там побачила частину скульптури.

Невдовзі Невельсон фарбувала ящики в чорний колір, середину яких заповнювала ніжками стільців, ручками щіток, маленькими дверцятами шафок (теж пофарбованих у чорне) тощо. Ящики вона ставила вздовж стіни й аж до стелі відкритою стороною назовні. Коли вся стіна була заповнена дерев’яними коробами, вона зрозуміла – це справжній шедевр. Сам по собі ящик не був скульптурою, але в сукупності вони нагадували вирізані гробниці індіанців древньої Мексики.

Цю композицію Луіза назвала “Небесний собор” і в 1958 році представила його на персональній виставці. Критики були вражені – такого ще ніхто не робив. Після цієї експозиції мисткиня прокинулася знаменитою. Тепер і колекціонери, і галереї прагнули купити роботи Невельсон.

За рік Луїза знову вразила публіку – вона презентувала скульптурний ансамбль “Древнє весілля”, виконане виключно в білому кольорі. Після виставки жінка стала однією з найвідоміших американських художників.

Робота “Часи королів” вразила мистецький світ, адже була пофарбована під золото. Дехто назвав композицію вульгарною, інші були в захваті. Мисткиня зі звичайних речей (ніжки стільців, стійки поручнів, меблеві коліщата, клозетні сидіння) створила майже царські предмети. Сама Луїза жартома сказала репортерові: “Я приїхала зі Старого Світу, а там вважали, що в Америці все, навіть вулиці, покриті золотом”.

Із 1970-х років Невельсон використовувала у своїх роботах не лише дерево, а й метал, пластмасу, плексиглас. У своїй творчості Невельсон багато в чому спиралася на естетику кубізму з елементами дадаїзму та сюрреалізму, знаходила своєрідне вираження динаміки сучасного урбаністичного життя.

У 1979-му Невельсон стала членкинею Американської академії мистецтв і науки. Найвідомішу композицію зі сталі “Присутність ночі IV”, вона подарувала Нью-Йорку, а настінна скульптура “Небесний вихор” була встановлена в Центрі міжнародної торгівлі міста. 11 вересня 2001 року ця робота була знищена під час теракту.

У 1985 році Луїза Невельсон отримала Національну медаль діячів мистецтва. У тому ж році вона отримала почесний ступінь Гарвардського університету, за два роки – французький орден Почесного Легіону.

17 квітня 1988 Луїза Невельсон відійшла у засвіти. Її смерть стала значною втратою для світу мистецтва.

“Вона була однією з тих художниць, чия творчість змінила наше бачення світу”, – сказав американський мистецтвознавець Хілтон Крамер.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram