Лікбез – ліквідація безграмотності. На зорі більшовизму 1920-х років так називали кампанію з підняття рівня освіти з-поміж неграмотних пролетарів. У цьому сенсі назвати щось “лікбезом для письменників” здається неточністю – вони ж грамотні, і всі як один вважаються “інженерами людських душ”.

Насправді все не так просто в літературному українському королівстві. Завжди є тека автури та істеблішмент із книгопродаж, до якості творів яких серйозне літературознавство мало би ставитися з недовірою. А є й андеґраунд із таких собі ґуру від сучасної літератури, книжки яких не є масовими, але до голосу яких необхідно прислухатися, якщо мріємо про українського книжкового Нобеля. Олександр Клименко, автор трьох знакових, але зовсім не ширвжитку романів, та Галина Пагутяк, яка має 20 виданих книг, саме з автури другого, іншого рівня. Інакше не вийшла б друком у тернопольському видавництві “Богдан” книжка роздумів про те, яким є митець, як він живе, у що вірить, про що той пише та чому український літератор переважно – член одного з угруповань письменницької мафії.

Книгу про те, як стати письменником, неможливо написати, хоча намагалися її написати Стівен Кінґ, і наш Майк Йогансен, і чисельні панночки-проєкторки з курсів “Як навчитися писати романи?” Зате вочевидь можна, і навіть потрібно, писати книги про те, як не можна писати, і чого справжній письменник має старанно уникати у власному мистецтві, а які якості плекати. І якщо саме зараз ви вважаєте, що читаєте таку книгу, то з великою долею ймовірності я спробую вгадати, що схилилися ви над книжкою “Розмови про життя і мистецтво” від лучанина коростишевського походження Олександра Клименка та галичанки Галини Пагутяк. Книга створювалася шляхом інтернет-переписки двох авторів-однодумців. Але, як завжди, задум не вмістився в суворі краґи спокійної епістолярної розмови елітних авторів книжок “не для всіх” за чашкою кави.

Ішлося про більше й про головніше. Про те, як саме та чому Пагутяк є Пагутяк, а Клименко є Клименком, та іншими вони не можуть бути. Обидва ґуру від української літератури цілком свідомо обрали саме таку манеру наративу, яку мають, цілком усвідомлено присвятили мистецтву літератури все життя. Понад те – ці автори цілком свідомі кожного рядка, який ними написаний і, переконаний, здатні пояснити причину виникнення у власному творі якщо не кожного слова, то кожної ідеї. Обидва є поза жанром, радше цілим комплексом багатьох в одному авторі жанрів, ким і має бути митець, здатний пояснити читачеві не просто “чому я пишу”, а природу речей, із яких складається навколишній світ. Це є приємною новиною: тому що письменник, який не розуміється на природі власної творчості, здатний лише змавпувати іншого автора, він нічого не навчить своїх учнів.

“Розмови про життя і мистецтво” – зовсім не про життя, а тільки про мистецтво. І Пагутяк, і Клименто – автори серйозні. Їхнє життя і складається цілком з мистецтва. Для Галини Пагутяк – з її приплинневих блукань Урожем та його околицями в очікуванні магії творчості. А для Олександра Клименка – в його впертому небажанні витрачати час на книжки, які нічого не варті. Обидва намагаються заощадити час, щоб встигнути в цьому надзвичайно короткому людському житті сказати читачеві лише найголовніші, найсуттєвіші речі. І обом є що сказати, є чого навчити кожного, кому вдасться відхопити цю рідкісну книгу. У жодному разі не купуйтеся на простоту назви книжки. “Розмови про життя і мистецтво” – зовсім не розмови. Це спільний крик душі в напрямку філософсько-літературного вияснення одразу чотирьох дискурсів. Дискурс “Розмов…” складається практично з чотирьох шухляд: шухляди інтелігента, поколіннєвої шухляди, шухляди екзистенціоналіста та шухлядки для гурмана штибу “мистецтво заради мистецтва”.

Декларація “мистецтва заради мистецтва” – між рядками. Вона в патосі та поставі авторів, у тому стилі, з яким вони розповідають не так про механіку написання літературного твору, як про власні переживання та страждання через недолугість зустрінутого на своєму шляху або власного ще не досконалого тексту. Назвати літпроцес сучукрліт достатньо відвертим словосполученням “літеаратурна мафія”, та в ході дискурсу проявити ознаки корупції в сучасній літературі – це також одна з граней гурманової постави “мистецтво понад усе” (а справді, що може бути важливішим для митця – невже діти, коли “дітьми” для митця є книги).

Коли Галина Пагутяк повідує нам, з якої філософії постало її життя, а Олександр Клименко наводить власні паралельні цим міркування, читач має справу з дискурсом митців, літособи яких виростають зовсім не з реалізму чи постмодерну, а із суміжної цим епохам колії приватного та філософського екзистенціалізму. Саме завдяки та через призму власного творчо-життєвого шляху Олександр та Галина розглядають усі інші довколишні речі та процеси. Це спостереження робить їх дотичними до літератури Олександра Ульяненка та Степана Процюка, чия природа – екзистанс, звичайно ж ухиляючи в бік від Юрія Андруховича чи Сергія Жадана.

Поколіннєва шухляда дискурсу вгадується з музики, яку вони обидва слухали (це може бути “Лед Зеппелін” або Майлз Девіс, але ніяк не группа АББА), книжок, які прочитали (Борхес, Платонов, Кант), друзі-літератори, про яких згадують автори “Розмов…”

І все це мислення є не більш та менш аніж шухлядою щирого інтелігента, письменника, цілком залежного від внутрішньої гідності та постави, що випливають з його високої місії Художника, але місія ця тотожна інтелігентським місіям Франка, Кобилянської, Лепкого, Лишеги. Шкода, але навіть наприкінці першої чверті ХХІ сторіччя український митець від еліти все ще в силу умов певної смакової недорікувастості сучукрліт змушений займатися серед своїх побратимів лікбезом та просвітницькою діяльністю з-поміж свого ж читача.

Йонас Оман: Росія – це загроза для всіх нас

Майк Йогансен – нащадок вікінгів і українська культура

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]