Щоб провести незабутню відпустку, вам потрібний закордонний паспорт, трохи грошей і жага пригод. Я люблю подорожі Італією через її неймовірні краєвиди, історичні місця, доброзичливих місцевих жителів і смачну їжу.

Тож перший етап подорожі – переліт з аеропорту Київ в аеропорт Бергамо. Нічого надскладного в цьому не було, квитки з жовтня можна придбати на лоукостах по 50 євро, але без багажу. Утім, навіщо вам багаж, якщо ви їдете на тиждень та ще й туди, де ходитимете лише в шортах і майці?

Часто-густо лоукости літають із запізненням, тому в Бергамо замість одинадцятої вечора я прилетіла о четвертій ранку. Запланована крайня точка моєї подорожі цього разу – Лігурія. Дістатись Лігурії з аеропорту Бергамо можна поїздом через Геную або машиною. Я їду автом.

За вікном світає. Пейзаж поки що так собі – середньоєвропейський. Знаю лише, що потрібно подолати приблизно 300 кілометрів гладенькими італійськими платними дорогами. А дорога дійсно казкова, лише встигай платити на терміналах. Тож під пісню I will survive машина мчить з відкритими вікнами, а я вдихаю ранкове італійське повітря.

Ще пів години і перед очима стали гори! Я ніколи не бачила такої магічної краси! Мурашки бігли спиною і хотілося фотографувати. Вперше в житті я побачила Альпи.

Як би пояснити одним абзацом, що таке Альпи? Ви бачили кіно про Швейцарію, де поїзд їде мостом, який стоїть на кілометрових стовпах, а навкруги ліс такої густоти, що між деревами ніде траві прорости? Тут гори закручені ідеальними новенькими дорогами, а обабіч доріг гуляють олені. Уявіть собі Україну без корупції і Карпати, в яких не вирубане жодне дерево. Це й будуть Альпи!

Олені тут дійсно спокійно випасались на галявинах. Час від часу авто в’їжджає в гірські тунелі, яскраво освітлені всередині з усіх боків.

Ще кілька годин гірським серпантином і я вже вволю насолодилась пейзажем за вікном. Аж ось на горизонті показалось море! Воно переливалося всіма відтінками синього: від кобальтового до небесного. І небо, вже о сьомій ранку таке яскраве, аж очі болять.

Для довідки. Регіон Лігурія розташований на північному узбережжі Лігурійського моря неподалік кордону з Францією. Взагалі, маючи форму напівбублика Лігурія з’єднує собою Францію і Тоскану. Один із найменших і найкрасивіших регіонів Італії. Загальна площа регіону складає неповні п’ять з половиною квадратних кілометрів, а загальна кількість населення приблизно півтора мільйони. Лігурія живе й процвітає в основному завдяки туризму, рибальству та виробництву оливкової олії. Регіон включає в себе чотири провінції: Генуя, Спеція, Савона та Імперія.

У Лігурії є все: море, гори, автентична архітектура й традиційна кухня.

На узбережжі Лігурійського моря розкинувся парк Чинкве-Терре – одне з найкрасивіших курортних місць Італії. Я стою ногами в піску, вдивляючись у всі боки водночас. Адже краса тут дійсно неймовірна. Будинки, які побудовані на скелях багато років тому. Здається, вони ніколи не чули про реставрацію.

Чинкве-Терре в перекладі означає “П’ять земель”. Цей курорт складається з п’яти окремих сіл, з’єднаних між собою залізницею: Ріоманджаре, Манарола, Корнійя, Верназза, Монтероссо. У кожному з цих сіл я пробула по одному дню. Вони всі різні, але об’єднує їх колорит первозданної природи та старовини. Купатися в бухтах тут одне задоволення, вода така прозора, що за кілька метрів углиб тут можна рахувати камінці.

Кажуть у цих краях найсмачніша фокача, популярні тут саме рибні ресторани, бо рибалки привозять свіжу рибу щоранку.

Найбільше з сіл Чинкве-Терре – Ріоманджоре, воно має населення менше ніж 2 000 людей. А от, наприклад, у Манаролі проживає лише 450 чоловік. До речі, Манарола досі має укріплення, що захищали в середні віки місцевих від піратів.

Тут можна пройти пішохідним маршрутом між селами, але коли вдивляєшся в гори в пошуках кінця сходам, розумієш, що піший туризм не для всіх. Туристи переміщаються між селами поїздами, які курсують тут щогодини. Поїзди зручні й чисті, а їхати не довго – 5-10 хвилин.

Поселитися в готелі літом без попереднього бронювання фактично неможливо. Я поселилась в горах у звичайному маленькому будиночку, хазяйка якого керує всім сама, живе тут у “не сезон” вона також сама. Готель оточений по периметру сіткою, бо, за словами хазяйки, тут дуже багато диких звірів, а з сіткою спокійніше.

Я покидала Лігурію на п’ятий день пізно ввечері, щоб одразу сісти на ранковий літак до Києва. Пила каву в Генуї і робила ще один перепочинок у Спеції. Пройдені десятки кілометрів давались взнаки, але жодна втома не може порівнятись із задоволенням від нового місця на планеті, куди ступає твоя нога. Відчуваєш себе Куком і Колумбом одночасно, відкриваючи для себе нові світи.

А в Київ я поверталась іншою людиною, для якої тепер слово “спеція” асоціюватиметься не тільки з духм’яними травами, а й з частинкою раю на землі, де випікають найсмачнішу фокачу!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram