Лесь Курбас та «Березіль»: театр, який не боявся експериментувати

Лесь Курбас та «Березіль»: театр, який не боявся експериментувати

Сьогодні у Львові є театр його імені. У Києві – проспект його імені. А Хрещатик, 29 теж пов’язаний з цією постаттю. Діяльність цієї людини вивчають в університеті – у контексті української літератури ХХ століття. А якщо вдуматися: у цього діяча завжди був вибір – ким стати і на чию культуру працювати. Він обрав український інтерес, коли це було немодно. Сьогодні цим діячем пишаються і Галичина, і Харків. Варто згадати Харків – виникає асоціація: театр «Березіль».

Ім’я видатного українця – Лесь Курбас. 25 лютого – день його народження.
Що ми знаємо про Леся Курбаса? Майбутній режисер, актор, перекладач, драматург, публіцист народився 1887 року в Самборі (сьогодні – Львівська область), тобто за походженням галичанин. Навчався в тернопільській гімназії, де захопився вивченням мов. Продовжив освіту у Львові та Відні. Але вийшло так, що він об’єднав обидва кінці України, західний і східний, бо найвідоміша діяльність Курбаса пов’язана з Харковом. Про це докладніше – далі.

Фото: Еспресо

Справжнє ім’я режисера – Олександр-Зенон Степанович Курбас, а зменшувальне ім’я Лесь він узяв як псевдонім – і так увійшов в історію. Батьки його були мандрівними акторами (сценічний псевдонім – Яновичі), і син міг піти їхніми стопами. Проте, попри непересічний акторський талант, Лесь Курбас обрав шлях режисера, тобто став, сучасною мовою, менеджером, провайдером, промоутером української справи.

Гармонійна особистість, він був і теоретиком, і практиком. Його організаторські здібності ще яскравіше заграли від доброї освіти і великої уваги до здобутків сучасного зарубіжного театру. Адже це був час модерну і модернізму, авангардистських експериментів, на слуху – Моріс Метерлінк і Генрік Ібсен… Відгуки на ці вистави коливалися – від розгромних, скандальних, до схвальних. Факт, що це мистецтво нікого не лишало байдужим.

Молодь зачитувалася Полем Клоделем, Редьярдом Кіплінґом, Джеком Лондоном, Джозефом Конрадом, Станіславом Пшибишевським – такими різними, але прецікавими, які творили в одному векторі. Але що ж являв собою український театр? Він пройшов кілька етапів – від натуралізму до етнографізму, був і реалізм – вельми умовний. На слуху був театр корифеїв, який об’єднав багатьох митців.

Лесь Курбас бажав працювати з Наддніпрянською Україною, і почав свою діяльність з Києва – з театру Миколи Садовського. Вистави, турне, опера… Це був хороший старт. Але час показував, що репертуар не має вичерпуватись українськими побутовими проблемами. Треба звертатися до класики, а також – потрібні нові теми. Постало питання: яким бути новому мистецтву? І, зокрема – яким буде новий театр?

Віденський період багато чого навчив Леся Курбаса – зокрема, в якому стилі організовувати вистави. А також – читанню в оригіналі праць з філософії, психології, теорії театру… Водночас молодий українець розумів, що не варто копіювати чужий досвід, бо цей легкий шлях веде до деградації. Отже, треба відштовхнутись од основи, а далі – розвиватися самому. Спроби, помилки – але й відсутність страху показати себе і своє бачення.

Далі в імпозантного європейця був Харків. Це місто Курбас обрав недарма, бо з 1919 по 1934 рік Харків був столицею України (та й у ХІХ столітті місто дало незліченно багато в мистецтві, науці, освіті, харківські університети довго тримали пальму першості).

31 березня 1922 року виникає театр «Березіль» – спочатку в Києві, потім 1926 року Лесь Курбас переносить його до Харкова. Назва символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень (слово «березіль» – з язичницького слов’янського календаря). Отже, це початок весни, початок нового мистецтва. І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді, сповнені ентузіазму. Відгриміла Громадянська війна, і навіть у розрусі варто створювати культуру, бо за зимою – завжди весна. Багатозначно: створено театр наприкінці березня.

Актори “Березоля”. 1922 рік. Другий ліворуч унизу Лесь Курбас

До речі, за деякими варіантами, «березіль» може означати і «квітень», та й новий театр народився майже 1 квітня. З іншого боку, назва «Березіль» наштовхує на роздуми. Бо походить або від «березова зола» (наші предки цього місяця палили березову кору, коли не було дров), або навіть від «злий до беріз», бо в березні точили сік із цих дерев. Чи не натяк це на випробовування для молодих починань? А ці випробовування були, і нелегкі.

Європейські освічений, Лесь Курбас запропонував новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати – і це в умовах, коли переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї. Варто згадати й умови, в яких тоді розвивалося мистецтво. У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм – надзвичайно виразна течія. Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск… «Березіль» узяв на озброєння і цей момент, поєднуючи власне гру і літературу. Театр простягнув руку літературі. Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився. Це був час як наклепів, геростратів, так і нової думки інтелектуалів.

«Березіль» ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних тоді п’єсах 20-х років. І на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко… Новий театр не боявся тем, які ставив час. Активно залучається драматургія експресіоніста Миколи Куліша (репресованого в 1937-му). Трагедії: голод у селі; розрив між ідеалами і дійсністю, гордіїв вузол мрії і реальності… Дитина і вбивство – надзвичайна п’єса «Маклена Ґраса» (за реальними подіями!). Вистави за гарячими слідами. Люди приходили побачити свіжий твір, навіть ще не тримавши в руках виданої книги. І поряд – не менш болюча класика ХІХ століття: зі сцени не сходить «Украдене щастя» Івана Франка. Нове прочитання відомого твору і водночас, у хорошому розумінні, класична постановка. «Березіль» не опускався до примітивного рівня.

Цей театр вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем – Курбас ставив не грубі агітки, а класичні твори (проте ще не знані українському глядачу). Наприклад, на тему селянської війни – п’єсу Проспера Меріме «Жакерія». Курбас мав багату практику в постановці творів з народного життя, і не було проблеми показати українське село чи французьке, ХІХ століття – чи доби Середньовіччя. У 1930 році ставлять сміливу п’єсу Миколи Куліша «97» – про трагедію українського села. Центральна тема – голод. Треба знати, що Голодомор фактично почався не в 1932 році, а раніше, натомість наслідки вже були кричущі в 1932 – 33-му. Вистава була і як попередження, і як свідчення того, що бачили інші – хто хотів бачити. У Харкові знали про трагедію голоду. Звичайно, таке не могло сподобатися владі.

До певного періоду Курбасу давали фору, але в 30-х посипалися звинувачення в буржуазності, формалізмі (надзвичайно модний тоді «епітет»), націоналізмі… Слово «експресіонізм» стало мало не лайкою, як червона ганчірка для бика. А 1933 року ставили «Маклену Ґрасу». За сюжетом, польська дівчинка застрелює банкрута – за його ж бажанням. Умови: він розплатиться з нею, щоб убога родина Маклени не вмерла з голоду. Здавалося б: яким чином стосується описувана Польща постреволюційної України? Але прем’єру цієї вистави відвідали чекісти – і взяли на олівець «Березіль».

Фото: Вікіпедія

Що було далі? Того ж року застрелився Микола Хвильовий. Лесь Курбас збирався їхати на його похорон, але просто на вулиці в Москві режисера схопили і заарештували. Після допитів відправили етапом, у 1934 році присудили п’ять років. Послали на відбудову Біломорсько-Балтійського каналу. Цей канал – трагічний у долі багатьох, бо людям елементарно не давали знарядь, і вони пробивали бетон… голіруч. Митця, інтелектуала принижували в’язницею і нелюдськими умовами праці. Далі були Соловки. 1937 року його розстріляли в карельському урочищі Сандармох – як Миколу Зерова та інших. Сьогодні виявилося, що і Микола Куліш, і Лесь Курбас були в одному розстрільному списку – № 177 і 178. Реабілітували режисера в 1957 році. Але до 1989 року про Леся Курбаса фактично не знали – а його сучасники мовчали, не маючи права розповісти широкому колу.

Фото: Еспресо

Хто ж були сучасники і учні Курбаса? Багато акторів «Березолю» потім успішно поєднували сценічну діяльність і кінематографічну. Це унікальне явище, бо яскравий театральний хист, як правило, не означає кінематографічного, бо в обох жанрах різні закони. Але кінозірками стали Амвросій Бучма (Микола Задорожний в «Украденому щасті» і на сцені, і в пізнішій екранізації 50-х), і Наталя Ужвій (багато ролей, у тому числі Анна, партнерка Бучми в згаданій п’єсі), і Олександр Сердюк, й Іван Мар’яненко, і Федір Радчук (усі троє – у фільмі 1931 р. «Коліївщина»), і багато інших. Часто траплялося так, що актор створював образ на сцені, а потім те ж саме розвивав у кіно – наприклад, Іван Мар’яненко зіграв Ґонту в театрі й у фільмі. Якщо брати в контексті й уважно дивитися українські фільми-шедеври 20-х-30-х, то впадає в око школа німого кіно, а також театральна практика. Отже, хоча Курбаса репресували, але його школа лишилася, хоча й не могла тоді згадувати імені свого вчителя.

Доля відпустила Лесю Курбасу тільки п’ятдесят років, але за ці півстоліття він встиг зробити надзвичайно багато для мистецтва, і сьогодні повертається пам’ять про режисера. І, звісно, сьогодні Леся Курбаса має пам’ятати Харків. Недарма сам «Березіль» фактично нікуди не дівався: офіційно розігнаний, він просто пішов у підпілля, а сьогодні розквітнув. «Березолем» називається «Мала сцена» нинішнього Харківського Українського академічного Драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. А ще є харківський журнал «Березіль», де друкуються літературні твори – і українські, і перекладні.

Харків – місто нинішньої нелегкої, у дечому трагічної долі, і водночас – місто розквіту науки і мистецтва. Історія показує: люди бояться того, чого не знають. Як освічений і незвичайний Лесь Курбас і знав, і не боявся. Треба долати стереотипи і спілкуватися – усім регіонам України. Чинити культурний опір – і просто творити. Цього вимагає український інтерес, що Лесь Курбас усвідомлював як мало хто.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter