Леонід Володимирович Кисельов – український письменник. Багато діячів української літератури називають його не інакше як “знаменитий київський поет”, його вважають одним із кращих митців другої половини XX століття. Він ще так багато міг би написати, але смертельна хвороба позбавила його такої можливості. Всього 22 роки прожив Леонід, проте пам’ять про нього не згасла. За 24 роки по смерті він встав лавреатом Державної премії імені Павла Тичини, а пізніше – членом Спілки письменників України.

Леонід народився 21 вересня 1946 року в родині Володимира та Зої Кисельових. Мати все життя пропрацювала в “Пресі України” коректоркою. Батько – Володимир Леонтійович – був відомим дитячим письменником, автором пригодницьких книг. Син вирішив піти стежкою батька, в одинадцять років написав перший вірш. Його початкові поезії були надруковані в книзі Кисельова-старшого. Кількома роками пізніше за сприяння друга сім’ї Віктора Некрасова, роботи шістнадцятирічного юнака потрапили на шпальту найавторитетнішого в той час літературного журналу “Новий свій”. Вірш “Царі” спричинив справжній скандал. Юний поет, посилаючись на Тараса Шевченка, зневажив Петра I. Серед московської інтелігенції збурилася хвиля протестів, навіть була написана нищівна стаття. Та Леонід не зважав, а продовжив творити. Але це мало свої наслідки, відтепер поезії Кисельова не друкувалися в радянській періодиці.

По закінченню середньої школи, Леонід здобував освіту в Київському університеті, вчився на перекладача з англійської. Попри молодий вік, всеобізнаність хлопця вражала – від світової літератури до квантової механіки та кібернетики. Любив футбол і кінематограф. Захоплювався мистецтвом і добре на ньому знався, особливо на стародавніх фресках та мозаїках Софії Київської, заслуховувався американським джазом, українськими народними та парагвайськими піснями.

Леонід приятелював із Іваном Драчем, Миколою Вінгаровським, Юрієм Щербаком та Мироном Петровським. Друзі часто приходили на гостини до Кисельових.

“Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця. Однак темпераментом Льоня надто відрізнявся від італійців: був малорухомий і повільний, слова вимовляв тихо і наче мляво”, – так описав свого друга Юрій Щербак.

Леонід ні на мить не покидав літературної праці, у книгу-спомин “Леонід Кисельов: Тільки двічі живемо”, видану 1990 року братом Сергієм, увійшли його вірші та проза. Написав він також і кілька фантастичних оповідань, адаптовував українською твори англійських письменників. І хоча писав Кисельов переважно російською, та за два роки до смерті автор перейшов виключно на рідну мову. Добірка його поезій українською “Перші акорди” була надрукована в “Літературній Україні”, передмову написав Іван Драч.

“Залишається загадкою, чому молодий поет вирішив переключитися з російської на українську мову. Загадково воно тим більше, що цей зворот стався в часи відвертої русифікації України, коли українські мова й культура стали об’єктом принижування навіть своїми, українського роду, чиновниками – республіканськими урядовцями та академіками починаючи, а сільськими учителями кінчаючи”, – так писав професор Манітобського університету (провінційний громадський науково-дослідний університет у Вінніпезі, Канада) Ярослав Розумний.

Коли саме захворів Кисельов невідомо. Проте ще в 1962 році лікарі поставили страшний діагноз – лейкемія (рак крові). Батьки, рідня, друзі, знайомі кинулися на допомогу юнакові. Лікарі докладали максимум зусиль, щоб врятувати життя талановитому хлопцю. Його називали не інакше, як майбутній Шевченко. Навіть сам хлопець дивувався та трохи побоювався такої уваги.

“Маса моральних мук. Мене рятують. Спочатку я дуже пишався своєю хворобою, а тепер втомився. Роль людини, яку лікують – важка штука. Всі передзвонюються, намагаються знайти ліки, здають кров. Прикрість у тім, якщо вся ця грандіозна кампанія закінчиться вульгарним одужанням”, – писав юний поет.

Але всі намагання виявилися марними, в ніч з 18 на 19 жовтня 1968 року Леонід відійшов у засвіти. Йому було лише 22 роки. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Сміливі друзі: Іван Дзюба, Юрій Щербак та Іван Драч написали в газеті “Літературна Україна” некролог. Хоча Леонідові, як ще надто юному письменнику, такі почесті не пристали. Та все ж товариші домоглися свого:

“На жаль, тільки близьке коло його знайомих і друзів повністю розуміє, якого поета ми втратили. Більш широкий читач поки ще мало знайомий з його творчістю. Наш обов’язок – зібрати все написане ним. Книга віршів Кисельова буде найкращою пам’яттю про нього”, – такими прощальними словами вшанували пам’ять Леоніда Кисельова.

Тільки двічі живемо.
Раз – у світі білім-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Як до іншого йдемо.
А тоді ще в другий раз,
В світі чорнім – аж червонім.
Чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.
Тільки двічі живемо.
Дай нам, Боже, щоб любили
І щоб люди не раділи,
Як у чорний світ йдемо.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram