Леонід Гнатович Біда – один із найуспішніших українських льотчиків-штурмовиків Другої світової війни – народився рівно 100 років тому, 16 серпня 1920-го, у родині українського селянина-переселенця до Казахстану, в селі Новопокровка (нині Узункольського району Костанайської області). Батько переїхав туди з України років за десять до того, за часів столипінської аграрної реформи.

Змалку Леонід виявив інтерес до точних наук. Після школи-семирічки вступив до Уральського вчительського інституту на фізико-математичне відділення. Водночас займався в аероклубі міста Уральськ (нині казахстанський Орал), навчився стрибати з парашутом.

1940 року Леонід Біда закінчив учительський інститут, але працювати за спеціальністю не довелося. Він був призваний до Червоної Армії та відправлений до військової авіаційної школи льотчиків у місті Чкалов (зараз – Оренбург). Навчання на пілота-штурмовика тривало два роки, за цей період Леонід опанував літаки Р-5, СБ (“Скоростной бомбардировщик”) та Іл-2. У серпні 1942-го, коли становище радянських військ на фронтах німецько-радянської війни стало критичним, Леоніда Біду разом із іншими випускниками направили до бойової авіачастини під Сталінградом (нині Волгоград, РФ). Німецькі війська вже наближалися до Волги, прагнучи відрізати СРСР від постачання закавказької нафти.

У своєму другому бойовому вильоті Леонід Біда відстрілявся по цілі реактивними снарядами, але забув скинути бомби й мало не загинув. Розповідає його син, Леонід Біда-молодший:

“Тоді не можна було повертатися з невикористаним боєкомплектом на свій аеродром: підсудна справа. Тому, коли вся ескадрилья після атаки пішла додому, батько розвернувся і вирішив скинути бомби. Під час першого заходу на ціль німецькі зенітники в нього не стріляли: думали, що це свій літак. Бомби батько не скинув, оскільки погано прицілився. Німці тільки на виході літака з піке побачили зірки на крилах й отетеріли від такого нахабства. Потім батько розвернувся, вирішив точніше прицілитися і повторити атаку. По ньому відкрили вогонь з усіх засобів, але він усе-таки скинув бомби та полетів у бік лінії фронту. Не встиг отямитися, як поруч із його літаком з’явилися чотири “Мессершмітти”. Відник німецької групи підійшов поближче, показав великий палець донизу: мовляв, давай, сідай у нас. А він їм у відповідь – дулю”.

Німецькі винищувачі підбили Іл-2 Леоніда, сам він дістав поранення у голову, але зумів сісти “на черево” на своєму аеродромі. Літак із 350 пробоїнами, відновленню не підлягав. А пілот надовго потрапив до шпиталю.

Тільки через кілька місяців Леонід повернувся на фронт. Брав участь у боях на Донбасі, на півдні України, у Білорусі та Литві, у Східній Пруссії і під час штурму Кьоніґсберґа (нині Калінінград). Усю війну літав на різних модифікаціях штурмовика Іл-2. Це був наймасовіший бойовий літак в історії, але й втрати “Ілів” виявилися колосальними. Адже льотчикам майже завжди доводилося прориватися крізь пекло зенітного вогню та атаки ворожих винищувачів, щоб завдати удару по наземних цілях. Самої хоробрості тут було замало – багатьом пілотам могло в будь-який момент не пощастити.

У 110-му бойовому вильоті в квітні 1944 року під Джанкоєм (Крим) Іл-2 Біди знову підбили, і він сів на ворожій території. Але інші штурмовики завдали удару по німецьких піхотинцях, які хотіли взяти льотчика в полон, а один штурмовик сів поруч із підбитою машиною Біди та вивіз його на своє летовище.

Більшість пілотів Іл-2 не доживали до 100-го бойового вильоту. Тому тим, кому це вдавалося, – за умови успішного виконання завдань, – зазвичай присвоювали звання Героя Радянського Союзу. Леонід Біда з літа 1942 до весни 1945 років виконав 214 бойових вильотів, із яких понад 30 – на штурмування ворожих аеродромів. За це його двічі нагородили “Золотою Зіркою” Героя Радянського Союзу (26 жовтня 1944 і 29 червня 1945 року). Тільки 154 особи за весь час стали двічі Героями Радянського Союзу.

Після війни Леонід Біда успішно продовжував військову кар’єру. Із золотою медаллю закінчив Військово-повітряну академію в Моніно, потім Військову академію Генерального штабу. Освоїв реактивну техніку, командував штурмовими авіаполками, дивізіями. Дослужився до звання генерал-лейтенанта авіації, у 1972 році прийняв командування 26-ю повітряною армією в Білоруському військовому окрузі (Мінськ). Але 26 грудня 1976-го Леонід Біда загинув в автомобільній катастрофі в околицях Мінська. Йому було всього 56 років. Машина, в якій він їхав, на дуже високій швидкості врізалася в автобус. Разом із Леонідом загинув голова Президії Верховної Ради Білорусі Федір Сурганов. Поховали генерала Біду на Східному (Московському) кладовищі Мінська.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram