Лариса Шепітько – сценаристка та кінорежисерка, лавреатка Держпремії. Членкиня Спілки кінематографів. Її життя схоже на яскраву зірку, яка пролетіла на небосхилі кінематографу – спалахнула та згасла. Доля відміряла жінці скупий відрізок земного життя – трохи більше ніж сорок років. Апогей її творчості припав на 1970-ті. Імениті критики ставлять професійні досягнення Лариси на один щабель із культовими режисерами. Її роботи – це артхаусне кіно, зміст яких розуміють лише інтелектуали. Для звичайного обивателя вони незрозумілі та нецікаві.

Народилася Лариса 6 січня 1938 року на Донеччині. Мати працювала вчителькою в місцевій школі, батько родину покинув. За цю зраду Лара викреслила його не тільки на все життя, а й зі своєї пам’яті.

Після війни Єфросинія разом із дітьми переїхала до Львова. Там Лариса й закінчила школу. Одного разу дівчинка потрапила на знімальний майданчик де знімалася стрічка “Овід”, її так захопила режисерська робота, що про інше вже й не мріялося.

По закінченню школи Шепітько вирішила вступати на режисуру до ВДІКу й подалася в Москву. Мати була проти, називала дівчину блаженною й вмовляла лишитися вдома. Але Лариса була впертою, поїхала й вступила.

Спочатку приймальна комісія з недовірою дивилася на юну дівчину, що так бажала вчитися “чоловічій” професії. Але й не відмовили. Українській красуні запропонували стати акторкою, але 16-літня дівчина сухо обірвала:”Ця рабська професія не для мене”. Журі були вражені й зарахували дівчину на режисерський факультет.

Понад півтора року Шапітько навчалася в Олександра Довженка, юна українка одразу стала улюбленицею метра. Та з його смертю дівчина мало не покинула навчання, бо ж нового наставника Михайла Чіаурелі не сприймала.

Читайте також: “Мистецтво, в якому немає краси, – погане мистецтво” – Олександр Довженко

Зеленооку красуню з Донбасу помітили режисери, Ельдар Рязанов зняв Ларису в епізодичній ролі “Карнавальної ночі”, за життя Довженко також зняв її в “Поемі про море”, а потім ще було кілька малесеньких ролей. Але акторська гра так і не зацікавила дівчину. У роки студіювання Шепітько зняла дві короткометражки. Курсові стрічки стали свідченням народження нової зірки режисури, яскравою, із нестандартним мисленням і бажанням знімати кіно “не для всіх”.

Дебютувала Лариса в 1963-му з фільмом “Спека”. Молода режисерка знімала картину в Киргизії. Ця стрічка 24-річної випускниці ВДІКу продемонструвала вольовий характер і цілеспрямованість Шепітько. Тендітна дівчина без нарікання і скарг працювала в 40-градусну спеку у степу, а після робочого дня ледь добиралася до ліжка.

Драма “Спека” принесла Шепітько перші в кінематографічній біографії нагороди – премії Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах і I Всесоюзного кінофестивалю в місті на Неві.

За три роки Лариса представила другу картину “Крила”. Майя Булгакова зіграла головну роль у кіні. Стрічка отримала схвальні відгуки від критиків та глядачів, Булгакова стала актрисою року.

Із “Крилами” Шепітько подалася до Парижа. І там її роботу високо оцінили. Лайза Мінелі назвала українку найкрасивішою жінкою Европи, а її талантами захоплювалися Френсіс Кополла та Мартін Скорсезе.

Натхненна визнанням, Лариса взялася за нову роботу – “Батьківщина електрики”. Сама писала сценарій за повістю Андрія Платонова. Але радянська цензура не пропустила картину, угледівши в ній насмішку над політичним ладом і релігійну пропаганду. Чиновники розпорядилися змити відзнятий фільм з плівок. “Батьківщину електрики” відзняту ще в 1967-му, глядачі побачили лише через 20 років. Та й то завдяки щасливому випадку – один екземпляр картини зберігся. Але Лариса Шепітько про це не дізналася: її дітище, яким вона так пишалася, вийшло по смерті режисерки.

У 1969 році Лариса зрежисерувала новорічний мюзикл “О тринадцятій годині ночі”. У стрічці знялися Георгій Віцин, Анатолій Папанов, Спартак Мішулін. Та й цьому проєкту не судилося потрапити до глядача. Розчарування, втома від невдач переслідували Шепітько. 30-річна режисерка відчувала, як піском крізь пальці витікає дорогоцінний час, а з ним – запал і енергія.

За два роки була відзнята ще одна картина “Ти і я”. Та знову комісія не пропустила фільм, вірніше так перекроїла стрічку, що від першозадуму режисерки нічого не залишилося.

П’ять років перерви. Лариса ніяк не могла стати до роботи. Зрештою, зібравшись із силами, взялася за фільмування нової стрічки “Прощання”. Шепітько написала сценарій, але завершити кіно не вдалося.

Якось Лариса була в Болгарії й вирішила сходити до провидиці Ванги. Жінка передрекла Шепітько близьку смерть. 2 липня 1979-го чоловік Лариси прокинувся від нічного кошмару – йому приснилося, що автівка, яку вела дружина врізалася у вантажівку. За кілька годин задзвенів телефон, на тому кінці проводу повідомили, що “Волга”, за кермом якої була дружина, в’їхала у велику машину й загинула.

До речі, містика переслідувала жінку. Лариса вірила в прикмети та знамення, у реінкарнацію і переселення душ, запевняла, що прийшла в цей світ не в перший раз.

Поховали Ларису Шепітько на найстарішому московському кладовищі – Кунцевському. На її могилі – гранітна фігура в повний зріст.

Роботу над незакінченим фільмом завершив чоловік Лариси – кінорежисер Елем Клімов у 1982-му. Він також зняв документальний фільм “Лариса”, змонтований із фрагментів її фільмів та інтерв’ю з її колегами.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram