Тема Чорнобилю переживає у світі певний ренесанс. Згадаймо хоча б однойменний серіал, який нещодавно транслювало наше телебачення, і який здобув найвищу теленагороду в США – “Еммі”. Або роман Маркіяна Камиша “Оформляндія або прогулянка в Зону” про нелегальних туристів у зоні відчуження, який вже перекладено французькою та італійською мовами, і на черзі нові країни.

До речі, офіційні екскурсії до Чорнобильської зони пропонуються щодня не лише з Києва, а й багатьох обласних міст України. Скажімо, одноденний груповий тур обійдеться вам у середньому в тисячу гривень, а якщо ви іноземець – то й усі 100 “зелених”. Але охочих вистачає. Що й казати, небезпека приваблює, збуджує, є в ній щось магнетичне, нерозгадане, куди так і кортить втекти від банальної реальності.

Найцікавіше, що Київ має кілька власних міні-Чорнобилів безпосередньо в межах містах, про існування яких кияни та гості столиці навіть не здогадуються.

Один з них має назву завод “Радикал”, і розташований на сході столиці, неподалік від станції метро “Лісова”. Цей завод, побудований ще у 1951 році, був засекреченим військовим об’єктом, оскільки на ньому виготовляли телескопи до підводних суден. Паралельно або для маскування на “Радикалі” виробляли деякі види синтетичних матеріалів, зокрема, бертолетову сіль, хімічні засоби захисту рослин.

Але унікальним (точніше – унікально небезпечним) цей завод зробило застосування у виробництві ртуті, а особливо те, що після приватизації, банкрутства та закриття “Радикалу” вона лишилася просто неба. У 1996 році її там було понад 135 тонн, вже не кажучи про 45 тонн ртутних шламів та іншої хімічної гидоти, і відтоді мало що змінилося. Це притому, що розбиття звичайного ртутного термометра вже є надзвичайною ситуацію, яка потребує певного порядку дій: провітрювання, збору ртуті, обробки місця, де був метал, консультації зі спеціалістами тощо.

Нещодавно Міністерство енергетики та захисту довкілля, провівши виміри випаровування ртуті, отримало показники перевищення норми від 4 до 16 разів на різних ділянках “Радикалу”. А влітку цей показник перевищує норму в 40 разів! Найжахливіше, що забруднена територія ніяк не огороджена й не охороняється. Поруч з “Радикалом” збудували кілька багатоповерхівок, також тут розташовано багато офісних приміщень, один з найбільших київських ринків – “Даринок”, культурний центр “Арт-завод Платформа” – популярне місце відпочинку киян, де відбуваються концерти, танцювальні заходи та навіть фестивалі вуличної їжі.

Другий міні-Чорнобиль під назвою “Державне спеціалізоване підприємство “Об’єднання “Радон” можна знайти на півдні Києва. Він межує із заповідною Феофанією та Національним музеєм народної архітектури та побуту України – “Пирогів”, одним із найпопулярніших туристичних об’єктів столиці.

На спецкомбінат “Радон” вже пів століття звозять радіоактивні відходи з Києва і п’яти прилеглих областей: Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Вінницької та Хмельницької. Тут на площі в 10 гектарів та глибині 10 метрів у спеціальних контейнерах зберігаються 450 кубометрів радіоактивних відходів.

У 1995 році на “Радоні” сталася аварія – розгерметизація сховищ, як наслідок – радіоактивні відходи потрапили в довкілля. За результатами аналізу ґрунтових вод вчені з Інституту геохімії виявили тритій – радіоактивний ізотоп водню. Ця речовина використовується в термоядерній зброї, а потрапляючи в ґрунт, засвоюється рослинами. В організмі людини тритій викликає рак і захворювання крові.

Останні 30 років укриття перебуває в аварійному стані, оскільки підприємство було побудовано в 60-х роках минулого століття з терміном експлуатації до 30 років. Залізобетонні перекриття дали тріщини, а металеві контейнери з’їдає корозія. Вирішити проблему “Радона” хотів ще Леонід Кравчук, коли був президентом.

Наступний міні-Чорнобиль – цього разу з більш-менш офіційним статусом – розташований на проспекті Науки, 47, в Інституті ядерних досліджень НАН України. Ідеться про дослідницький атомний реактор ВВР-М потужністю 10 МВт, запущений у 1960 році самим Курчатовим. У 2014 році Держінспекція ядерного регулювання продовжила термін експлуатації реактора до кінця 2023 року. Керівництво Інституту запевняє, що реактор абсолютно безпечний, проте викликає занепокоєння розташування Інституту в зоні зсуву, а також новобудови, що впритул підступають до його території.

Отже, щоб полоскотати собі нерви, не обов’язково пхатися в зону відчуження, достатньо прогулятися київськими вулицями, які, на жаль, причаїли в собі чимало небезпеки.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram